МАКФЕРСОН, Джеймс

(1736 – 1796)

МАКФЕРСОН, Джеймс (Macpherson, James – 27.10.1736, Рутвен, графство Інвернес – 17.02.1796, м. Белвілл, там само) – шотландський письменник.

Народився у Шотландії, в сім’ї фермера, здобував освіту в університетах Абердина й Единбурга. У 1758 р. опублікував героїчну поему в шести піснях “Мешканець гірської Шотландії” (“The Highlander”). У 1759 p. Mакферсон познайомився з Дж. Хоумом, котрому показав написані ним перші фрагменти з

“Оссіана” – “Смерть Оскара”. У 1760 p., заручившись підтримкою Дж. Хоума та X. Блера, відомого автора,

котрий належав до “цвинтарної” школи поезії, Mакферсон опублікував “Фрагменти древньої поезії, зібрані в гірській Шотландії та перекладені з гельської мови” (“Fragments of Ancient Poetry, Collected in the Highlands of Scotland and Translated from the Gallic or Erse language”). Зацікавлення примітивізмом, народною поезією, нехтування обов’язковими класицистичними канонами спричинили бурхливий сплеск особливої уваги до гельських, чи кельтських, частин Великобританії, до пам’яток майже забутої культури. Почалося т. зв. “кельтське” відродження. Біля витоків цього руху стояв відомий поет-сентименталіст Т. Грей.

У 1756 р. Грей закінчив

поему “Бард”, яка вважається одним із його кельтських творів. Сюжет цієї невеличкої поеми буквально пронизаний історією. У її центрі – велетенська постать сивобородого барда, котрий стоїть на самотній скелі й оповідає про героїчні справи предків. Поет-пророк, котрий провіщає загибель норманської раси, – сам бард, єдиний, хто врятувався з клану бардів, які загинули в битві біля Кемлена. Його трагічне для норманів пророцтво вигадливо переплітається зі сценами, закарбованими у свідомості короля Едварда, війська якого брали участь у кривавій сутичці. “Бард” Грея справив посутній вплив на Mакферсона і все кельтське відродження.

Першою вільною обробкою “Оссіана” була поема М. Коміна “Оссіан у країні юності” (1750). Однак на європейську поезію справили вплив саме “Поеми Оссіана” (1762) Mакферсона як літературні варіанти народної творчості. Саме нагадування про те, що існували пам’ятки гельської культури, викликало хвилю ентузіазму та зацікавлення, підігрітих літературними авторитетами, уданому випадку X. Блером, автором поеми “Могила”, значним вченим і збирачем старовинної поезії. Mакферсон здійснив подорож Шотландією, збираючи матеріали для “Фінгала”, старовинної епічної поеми в шести книгах (“Fingal: An Ancient Epic Poem”), котра з’явилась у 1762 p. Чимало сучасників вважали, що це був автентичний переклад Mакферсона епічної поеми Оссіана, сина Фінна (чи в цьому варіанті Фінгала), яка належала до далекої і “темної” історії Шотландії. Друга епічна поема “Темора” (“Temora”, 1763) з’явилася зразу ж за першою. Ці твори викликали сенсацію; патріотично налаштовані шотландці, натхненні відкриттям такого скарбу власної культури, високо оцінили обидві поеми.

Після опублікування “Поем Оссіана” літературна кар’єра Mакферсона, по суті, закінчилася. Його переклад “Іліади” викликав гостру критику й назавжди вирішив його подальшу поетичну кар’єру. Йому належить декілька книг з історії та політики: “Вступ до історії Великобританії та Ірландії” (1771), “Історія Великобританії від Реставрації до початку правління Ганноверської династії” (1775), “Права Великобританії, спрямовані проти претензій Америки”(1776), “Коротка історія опозиції під час останньої сесії Парламенту” (1779).

“Поеми Оссіана” Mакферсона – це цикл ліро-епічних оповідей, що включають твори різного обсягу й об’єднані спільним героєм Фінгалом, королем держави Морвен на заході Шотландії. Його резиденцією є замок Сельма. Окрім “Фінгала”, у перший том входять поеми: “Комала”, “Битва з Каросом”, “Війна Іністони”, “Битва біля Лори”, “Конлат і Кутона”, “Картон”, “Смерть Кухуліна”, “Латмон”, “Ойтона”, “Крома” та ін. У другий том, окрім “Темори” (у восьми книгах), включені “Катлін із Клути”, “Суль-малаз Лумону”, “Катлода”, “Ойна-морул”, “Кольнадона”. Автором поем Mакферсон “вважав” старшого сина Фінгала (III ст. н. е.), воїна і барда Оссіана.

У поемах величезна кількість подій, нагромаджених у позірному безладі, нерідко головний зміст уривається оповіддю про незначні та дрібні події. Тематика нагадує середньовічний рицарський епос – це війни, які ведуться або проти скандинавів, або проти незаконних загарбників трону, а також кохання. Окрім війн, зображені сцени полювання, бенкети, воїнські розваги, велика увага приділяється кодексу рицарської честі. Найбільшим благом вважається смерть на полі бою за вітчизну. Ця смерть оспівується бардами.

Характери героїв надзвичайно суперечливі, причому суперечливість, вочевидь, зумовлена пізнішими нашаруваннями літературних впливів і джерел. Вирізняючись неймовірною відвагою, волею та силою, воїни можуть несподівано розчулитися і заплакати, вони легко схиляються до меланхолійних медитацій, чутливі та ніжні. Дружини та наречені героїв можуть ділити з ними всі злигодні воїнських виправ, спорядившись у важкі рицарські обладунки та не полишаючи їх ні під час полювання, ні на полі бою. Водночас вони також чуттєві й легко ранимі, помирають від кохання, від туги за втраченим коханим.

В епічних поемах, крім духа Лоди, немає жодних богів, які б, як у гомерівському епосі, втручалися в життя героїв. Невипадково ця постать вельми умовна: це дух, безтілесний привид. Герої Оссіана живуть у нематеріальному світі, тут зовсім немає деталей побуту, немає описів начиння, їжі, напоїв. Але “Поеми Оссіана” вигідно відрізняються від своїх попередниць – епічних поем – надзвичайним ліризмом. Оповідач-бард Оссіан, учасник боїв і свідок подвигів героїв, – літописець історії. Розповідаючи про своїх одноплемінників, він ділить з ними їхні радощі та горе, втрати і здобутки. Величезний і розмаїтий емоційний світ героїв “Поем Оссіана”. Вони розповідають про свої почуття, переживання, думки, допомагаючи сучасному читачеві уявити їхній внутрішній духовний світ. Головний настрій, який домінує в усіх оповідях, смутний, меланхолійний, повитий тугою і, навіть, скорботою.

Загальний характер оповіді увиразнюється пейзажними замальовками, зробленими з натури. Mакферсон багато подорожував по Шотландії, і його картини природи – легко впізнавані шкіци рідної шотландської природи: похмурі скелі та гори, пустельні, вкриті лісами чи зовсім голі ущелини, в яких ховаються косулі, лані, олені; туман і хмари, болота й озера; заткане хмарами небо, по якому пролітають тіні загиблих героїв, що їх оплакує бард. Часто на небі з’являється блідий місяць, похмуре, примарне світло якого відповідає загальному колориту картини.

Поезія Mакферсона була представлена як переклад стародавньої поезії. Особливість поетичної структури – у використанні ритмізованої прози, яку сам Mакферсон називав “мірною прозою”. Мірна проза була вільною від обов’язкових норм версифікації, наділена простотою та дохідливістю і підгримувала віру в автентичність перекладу. У мірній прозі було чимало складних епітетів і родових відмінків у значенні епітетів. Особливо високо оцінив “Поеми Оссіана” X. Блер у “Критичних міркуваннях про поеми Оссіана” (1763): “Коли Гомер вирішує бути зворушливим, він сильний, але Оссіан виявляє цю силу значно частіше і творіння його значно глибше позначені печаттю чулості. Жоден поет не вміє краще за нього захопити і розчулити серце. Що ж стосується передання почуттів, то перевага на боці Оссіана. Воістину вражаюче, до якої міри герої нашого грубого кельтського барда перевершують людинолюбством і чеснотами не лише Гомера, а й освіченого та вишуканого Вергілія”. Дo когорти прихильників Mакферсона належали Дж. Х’юм і А. Сміт. Слава Оссіана докотилася й до континенту, де Ф. Г. Клопшток, Й. К. Ф. Шиллер і Й. В. Гете приєдналися до хору тих, хто славословив автора “Поем Оссіана”. Гете цитував Оссіана на сторінках “Страждань молодого Вертера”, роману, який поряд з “Оссіаном”, належав до улюблених книг Наполеона.

Поміж тим, “Поеми Оссіана” в Англії мали і серйозних супротивників, котрі доводили, що Mакферсон не міг перекласти поем Оссіана, позаяк не існувало оригіналів. Приводом для сумніву з автентичності була й участь Кухуліна як героя у першому томі поем. І справді, в історії ірландців і шотландців було чимало спільного, зони довго зберігали свої національні риси завдяки тому, що римське завоювання не торкнулося ні тої, ні іншої країни. Ці країни перебували в постійних контактах, і можна припустити, ідо найдревнішим джерелом оссіанівських легенд є все ж таки Ірландія. Суперечки тривали впродовж низки десятиліть, у 1797 р. була створена спеціальна комісія, котра після восьми років копіткої праці представила звіт, який мало їло прояснив у долі М.

Популярність “Поем Оссіана” була величезною. У 1768 р. “Оссіан” був покладений на музичу і виконаний в Хеймаркеті. У 1769 р. Дж. Х’юм, відомий автор “Дугласа”, запозичив у “Оссіана” імена, образи й елементи сюжету для створення драми “Фатальне викриття”. З цього моменту починається активна діяльність багатьох драматургів. Серед них Дж. Е. Хавард, котрий написав поему “Облога Темори” (1773). Популярність Mакферсона зростала. У 1866 p. M. Арнольд у своїх лекціях про кельтську літературу підкреслював надзвичайну свіжість і силу макферсонівської поезії.

Прозовий переказ російською мовою “Творів Оссіана…”, здійснений 1792 р. з французької Є. Костровим, був поширений і в Україні, про що свідчить зокрема неодноразове звертання до оссіанівських мотивів Т. Шевченка (лист то Б. Залеського 6 червня 1854 p.; повість “Близнецы”). І. Франко назвав Mакферсона “прабатьком романтичної школи”, котрий “залишив свій слід на літературному колориті цілої епохи”. “Твори Оссіана…” в Україні перекладали та переспівували російською мовою українські культурно-освітні діячі та вчені В. Капніст, О. Силабовський, Р. Чаморський, українською мовою переклав О. Навроцький. Український і російський фольклорист М. Цертелєв порівнював їх із українськими думами. Кілька уривків з поем Mакферсона переклав П. Карманський.

Н. Соловйова