“Магічний реалізм” роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита”
Щоразу перечитуючи роман М. Булгакова “Майстер і Маргарита”, замислюєшся, в чому полягає його чарівність, магія, приваблива таємниця, що навіки залишиться нерозгаданою. Герої роману належать як до реального світу, так і до світу уявного, але разом вони співіснують у якомусь третьому вимірі.
Філолог Б. Гаспаров називав твір М. Булгакова романом-міфом. Справа навіть не в тому, що письменник звертається до Святого Письма, більше того – трактує його відповідно до своєї світоглядної позиції. У романі події різняться від викладених у Біблії,
Достовірність розповіді підтверджується Воландом – очевидцем подій, а потім, опосередковано, самим Ієшуа. Такий спосіб викладу перетворює читача на безпосереднього очевидця всіх побутових подробиць міфологічних подій, дозволяє йому миттєво опинитися на балконі царя Ірода Великого: міф перетворюється на реальність, але і реальність перетворюється на міф. Один
Цей принцип яскраво відбито у мовній структурі роману. Він не просто написаний російською мовою – у ньому немає жодного іноземного слова, жодної латинської літери; навіть прізвище Воланда на візитці описується як таке, що починається з “подвійного В”, а епіграф із Гете. подається у перекладі. Абсолютна мовна єдність роману сполучається із підкресленою мовною строкатістю подій, що описуються. Так, наприклад, у сцені Ієшуа з Пілатом використовуються три мови (арамейська, грецька, латинська), до цього додається зіпсована арамейська у бесіді Марка Крисобоя з Ієшуа. Протягом сцени мова змінюється дев’ять разів, і автор постійно це підкреслює. Сам Воланд розмовляє то російською із легким акцентом, то раптом акцент кудись зникає, то демонструє повне незнання російської мови. Навіть напис на грудях Ієшуа “Розбійник і бунтівник” зроблено двома мовами: арамейською і грецькою. Це поєднання незвичайної строкатості й абсолютної єдності є схемою організації всіх інших компонентів оповіді.
Одним із визначальних є також принцип лейтмотивної побудови, коли один і той самий мотив повторюється кілька разів у видозміненій формі. Цей мотив характерний особливо для музики і, можливо, був несвідомо запозичений автором, який захоплювався музикою. Улюбленою оперою М. Булгакова була опера ПІ. Гуно “Фа-уст”. Тільки у Києві він слухав її сорок один раз.
У романі дещо вказує на цей музичний твір. Відомо, що Булгаков любив давати своїм героям музичні прізвища. Так, наприклад, ми зустрічаємо у романі доктора Стравинського. Звичайно, перша асоціація – композитор Ігор Стравинський, автор балетів “Петрушка”,
“Жар-птиця”. Але набагато важливіше, що батько композитора, Федір Стравинський, був уславленим російським басом. Кращою його партією був Мефістофель у “Фаусті” Ш. Гуно.
Не менш промовистим є прізвище Берліоза. Гектор Берліоз – композитор, чий найкращий твір називався “Фантастична симфонія”. Ця симфонія мала чітку літературну програму. Актор закохався у жінку, однак вона не відповіла на його почуття. Змучений, він випив опій, але не вмер, а впав у тяжкий сон. Актора переслідують видіння шабашу, де з вини його коханої йому відрізають голову. Паралель роману із симфонією очевидна. Булгаков ніби сперечається із Берліозом про роль кохання у житті людини. Булгаковському Берліозу за брехню відрізали голову, він потрапив на шабаш, де йому винесли остаточний вирок – смерть. Маргарита, яка стала відьмою, силою свого кохання врятувала Майстра.
Критики неодноразово говорили, про те, що в образі Майстра письменник розповідав про утиски, яких зазнав сам, точно і детально відтворив атмосферу, що панувала в літературному колі тих часів. Зазначимо, що автор проводить паралель не тільки між Майстром і собою, але й з найвидатнішою постаттю. російської літератури – О. С. Пушкіним.
Схожість Майстра і Пушкіна підтверджується віком – тридцять вісім. Саме в цьому віці загинув Пушкін. Прямо чи опосередковано в роман включені “Євгеній Онєгін”, “Руслан і Людмила”, “Борис Годунов” тощо. Доля Майстра, визначена у розмові Воланда із Левієм Матвієм, формулюється у вигляді прихованої цитати з Пушкіна: “Він не заслуговує на світло, він заслуговує на спокій” (“На свете счастья нет, но есть покой и воля”).
Дивовижним видається і те, що письменник звертається до подій міфічних, але розкриває атмосферу недовіри, підозри, що царювала у радянському суспільстві. Перші ж сторінки роману звучать викривально.
Після недовгої бесіди критик Берліоз і поет Бездомний доходять висновку, що гість – шпигун. Булгаков демонструє, наскільки безпідставними й абсурдними були підозри по відношенню до московського гостя. І це було в той час, коли всі офіційні інформаційні джерела повідомляли про викриття іноземних шпигунів. Більше того, пильні герої називають Воланда не просто шпигуном, а російським емігрантом.
Якщо взяти до уваги той факт, що рідний брат письменника був емігрантом і жив у Парижі, стає зрозумілим підтекст діалогу між Берліозом і Бездомним. У цьому ж розділі з’являється і тема таборів: поет Бездомний, дискутуючи із Воландом, дає “оцінку” філософського доробку Канта: “Взяти цього Канта та через ці докази на три роки на Соловки!”
Відповідно, розповідь про Ієшуа письменник починає зі сцени арешту, неправедного суда і страти. У романі Булгакова натовп вимагає страти Ієшуа через переконання. Так само радянський натовп вимагав смерті шпигунів. Особливого звучання набуває тема страху, що гіпнотизує людей, перетворює їх на натовп, готовий принести в жертву будь-кого – аби відкласти свою власну загибель. Звісно, звернення до міфічних джерел можна трактувати як певний спосіб шифрування своїх думок і поглядів. Проте, на мій погляд, подаючи матеріал на широкому тлі всесвітньої історії і міфології, письменник досягає іншого ефекту: він підкреслює абсолютність і одвічність категорій добра і зла.
Історія, навіть у міфологічному втіленні, дає нам уроки справжньої мужності, доброзичливості, людяності, з одного боку, і агресії, непомірної жорстокості, невиправдовуваних вбивств, масової істерії, підозри, з іншого. Без знання історії та відповідних зауважень літературознавців ані сучасне, ані майбутнє покоління читачів не спроможні прочитати реальний соціальний підтекст роману, проте головний нерв твору пізнається миттєво. Цінність роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” полягає в тому, що всі рівні його художньої будови пропагують царювання добра, людяності і справедливості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)