М. Рильський “Слово про Гоголя”
М. Рильський майже нічого не говорить про Гоголя-людину. Його цікавить, насамперед, Гоголь-художник, дивує і радує “живучість гоголівських образів” . Одного разу, розповідає поет у “Слові про Гоголя”, він був свідком цікавої сцени, яка відбулася на березі річки Псьол – на батьківщині письменника. Група колгоспників напівжартома сперечалась: чи це той самий міст через річку, яким їхав колись Солопій Черевик з своєю дочкою і дружиною в Сорочинці. Здавалось, дійсно вірили вони В реальність Солопія Черевика, Параски й Хіврі, лиш червону
М.
…Кравченкові, кобзарю сліпому, Допомагав складати гнівну думу Про славну у Сорочинцях грозу, Що залили підніжки царські кров’ю І погасили слізьми… (“Подорож”).
А як тепло й переконливо говорить Рильський про значення творчості Горького і Маяковського в розвитку української літературні В статті “З великим російським народом” він пише: “Велика російська радянська література, при джерелах якої стоять Максим Горький і Володимир Маяковський,- хіба не живе вона в свідомості всіх нас, українських радянських письменників, як своя, рідна, як література, без якої не можна жити?”. Глибиною дослідження й оригінальністю думок відзначається велика стаття Максима Рильського “Поезія Адама Міцкевича”. Багато і плідно працював Рильський в галузі фольклористики. З 1942 року і до кінця свого життя він очолював Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук. З його ініціативи й за його активною участю почалося багатотомне видання словесних скарбів українського фольклору. Максим Рильський був одним з найактивніших організаторів журналу “Народна творчість та етнографія” і його редактором. У своїх працях “Краса і велич народної творчості”, “Література і народ”, “Героїчний епос українського народу”, “Голос народу”, “Цветы с Черноморокого берега” та багатьох інших Максим Рильський ставить і розв’язує ряд важливих питань фольклористики, художньої творчості, літературознавства. Народна поезія, фольклор, твердить М. Рильський,- це жива кров літератури і мистецтва: “…Мистецтво, включаючи в це поняття і літературу,- мистецтво, відірване від народного грунту,- може давати лише пустоцвіт, хоч часом і красивий. Серед французьких символістів XІX століття були дуже талановиті люди, але того дійового значення, яке мусить мати мистецтво в житті народу, їх твори не мали”.
Максим Рильський закликав досліджувати народну творчість, нагадуючи горьківські слова про те, що фольклор невідступно і своєрідно супроводить історію, наснажує літературу і мистецтво. Як із дикої шипшини виросли різні сорти троянд, так з народної пісні виросла поезія і музика найбільших поетів і композиторів світу. Ця думка проходить через багато літературно-критичних і художніх творів Максима Рильського:
Народна пісня – то ж вона Усій землі окраса, Вона, як сонце, вирина У творчості Тараса, Вона, як пахощі суцвіть, Лисенка музику живить.
Максим Рильський – великий знавець живої української мови, тенденцій її розвитку – брав безпосередню участь у створенні “Російсько-українського словника” 1948 року, був одним з редакторів і творців шеститомного “Українсько-російського словника” (1953-1963), дбаючи цим самим, як і всією своєю творчістю, про розвиток і збагачення лексики української літературної мови.
Мова, за висловом поета,- ясна зброя народу, основа його духовного і громадського життя. “Мова – могутнє знаряддя і шкільного навчання, і наукової та публіцистичної думки, і ораторського мистецтва, і поетичної творчості, і ділового листування, і дипломатичних переговорів” (доповідь Рильського “Словник і питання культури мови”) “. Про вклад Максима Рильського як ученого в теорію перекладу вже мовилося у розділі “Переклади”. Тут хочеться відзначити лише один аспект. Рильський розглядав художні переклади як “прекрасний спосіб вигострити свою мовну зброю, піднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку”.
Ідеї наукових праць Максима Рильського, як правило, знаходили своє художнє втілення в його поетичних творах. Вірші про Пушкіна, Шевченка, Франка, Лесю Українку, Міцкевича, про народну пісню, мову в тій чи іншій мірі поглиблюють і розвивають його наукові дослідження. І навпаки – ідеї, втілені вперше в художніх творах, розвивалися в літературно-критичних працях.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)