М. Коцюбинський – майстер пейзажу (за оповіданням “Ялинка”)
Восени в лісі пахне дубом і сосною в гущавині. Дрімають дерева під останнім теплим промінням сонечка. На кущиках крушини глянцеві чорні ягоди. На вершечках ліщини де-не-де помітні останні горішки. Вогнем палають плоди горобини…
Дивишся – і не можеш надивитися. Відчуття захоплення і теплої радості виникає в душі і росте. Рука сама тягнеться до пензля. Беру фарби і починаю малювати. Красивий пейзаж виникає на папері: багряний, жовтий, оранжевий. А чи можна так само вдало передати побачене словами?
“Повіяв холодний вітерець.
А ось опис зимового саду: “В саду лежав глибокий сніг. Чорні, голі дерева стояли в саду, настовбурчившись замерзлими гілочками,
В оповіданні “Ялинка” картини природи малюються через сприйняття Василька. Природа подається в змінах. Вона передає переживання героя. Коли Василько тільки-но виїхав з дому, “повівав холодний вітрець, ішов сніг”. Пізно ввечері, коли заблудився, “йому стало холодно і страшно”, “навкруги вила хуртовина, бурхав холодний вітер та кружляв снігом”.
Великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський тонко відчував природу. З дитинства спостерігаючи красу довкілля, він передавав неповторність природи у своїх творах. Вона, ніби істота, живе, дихає, відчуває, говорить, їй знайомі біль і радість, сум і відчай. Де ще знайдеш такі гарні описи природи? Так змалювати природу могла тільки дуже спостережлива людина. Таким, на мій погляд, і був майстер Михайло Коцюбинський.