Людину неможливо перемогти у повісті Хемінгуея “Старий і море”
Давним-давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Як їх звали, зараз уже ніхто й не пам’ятає. Вони були чудовими орачами, скотарями і мисливцями. Восени, коли закінчувались польові роботи, люди виходили на берег моря і влаштовували великі свята: співали, танцювали біля величезних вогнищ. Розваги закінчувались метанням стріл щастя.
Якщо юнак мріяв стати мисливцем, він пускав стрілу в ліс, якщо пастухом – стріляв у бік череди, а якщо орачем – у бік поля. Дивитися на ці ігри виходив з морських глибин – Нептун.
Кожного разу, спостерігаючи
У 1952 році Хемінгуей написав філософську повість “Старий і море”, за яку одержав Нобелівську премію. Цей твір мав нечуваний успіх, він був розпроданий за 48 годин у кількості 5 млн. 435 тис. примірників. Багато письменників назви своїх творів будують за принципом антитези: “Червоне
Такого старого не могло вибити з рівноваги те, що багатьох доводило до відчаю. Згадайте того реального старого, який плакав з відчаю, втративши рибу. І це дає підставу Сантьяго сказати: “Я – необыкновенный старик”. Сантьяго хоч і старий, але “міцний горішок”.
Незважаючи на свій похилий вік, старий і фізично був сильною, загартованою людиною:
“Эти удивительные плечи, могучие, несмотря на старость, да и шея была сильная, и теперь, когда старик спал, морщины были не так заметны”.
Маноліно вважає Сантьяго найкращим рибалкою, любить його, вірить в його перемогу і спочатку, і в кінці. Це дуже важливо. “На свете немало хороших рыбаков, есть и просто замечательные. Но таких, как ты, нету нигде…” – говорить хлопчик. Очевидно, людині з чистим сумлінням і совістю можуть снитися такі чудові сни – снилося те, що він
любив: “Ему больше…не снились ни бури, ни женщины, ни великие события, ни состязания в силе, ни жена. Ему снились только далекие страны и львята, выходящие на берег. Словно котята, они резвились в сумеречной мгле, и он любил их так же, как любил мальчика”.
Самотність старого впадає в око лише з першого погляду. І справа не лише в тому, що у нього залишається хлопчик. Сантьяго весь час намагається позбутися допомоги малого, бо звик давати собі раду сам. Отже, у взаєминах зі світом ним керує зрозуміле і при
родне бажання уникнути повсякденних нагадувань, що він старий і немічний. Так, Сантьяго самотній. Однак ця самотність особлива: суть її в тому, що життя – важке, складне, і долати труднощі людина змушена переважно сама. Кожен приречений нести свій хрест. Інша справа, що одні гідно приймають виклик життя, а інші, на жаль, виявляються слабкими, нездатними протистояти обставинам.
Старий говорить про себе: “В бога я не верую”. Але в екстремальних ситуаціях звертається до молитви, знає Біблію. Його постійно тягне до вищого. Бог відкривається людині в найтяжчі хвилини. Розум цього не усвідомлює, усвідомлює душа. Отже, в критичних ситуаціях старого рятує віра. Віра приводить Сантьяго до смирення.
“Он знал, что смирение пришло, не принеся с собой ни позора, ни утраты человеческого достоинства”
Старий – досвідчений рибалка. Не кожному під силу спіймати таку рибу. Сантьяго сам зізнається, що подолав її хитрістю, але це швидше компетентність у своїй справі, досвідченість. За напрямком вітру він може прогнозувати погоду на кілька днів. Уже коли риба була понівечена акулами, старий говорить: “Но человек не для того создан, чтобы терпеть поражения. Человека можно уничтожить, но нельзя победить”. Сантьяго мужньо змагається з акулами “Я и не рассчитывал, что могу их убить… теперь, в мои годы”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)