Людина на зачумленій землі
Шкільний твір По романі А. Камю “Чума”. Протягом всієї тисячолітньої історії людство освоїло багато страшних уроків. Вічні цінності виявилися хибкими, людина – сповненим егоїзму й непомірних бажань, природа – втіленням апокаліпсиса. Але тільки XX століття принесло людству щире розуміння даремності життя. Друга світова війна відкрила й продемонструвала найстрашніше, що є в природі людини, істоти мислячого. Зблякли ікони нової філософії. Навчання Ніцше й Шопенгауера дало виродливу недоспілу мораль. У такому випадку утворення нової
Роман “Чума” складений у вигляді хронічки. Автором цих подій є лікар – доктор Ріе. Він визнає тільки факти, тому в його викладі події втрачають домішку яких-небудь художніх прикрашань. Взагалі ж боротьба із чумою – справа практично безнадійне. Тверезо розуміючи це, доктор Ріе ні на секунду не припиняє своєї роботи, ризикуючи власним життям. Завдяки логіці й серйозності доктора, ми бачимо реальну картину епідемії. Місто заповнене пацюками, які переносять інфекцію й самі ж болісно вмирають. Так само, як і пацюка, умирають сотні людей, заразившись бацилами чуми. Тривають протиепідемічні заходи, людей уже ховають у братських могилах, а місцевий транспорт (трамваї) стає засобом для перевезення трупів. Природно, що це жахливі картини. Але набагато страшне те, що міські жителі, оточені карантинними постами, внутрішньо міняються. У них з’являється дивна байдужість до долі навіть близьких людей, вони намагаються як можна безудержно веселитися, начебто це допоможе уникнути зараження або прогнати хворобу. Камю остаточно й безповоротно затверджує: чуму калічить не тільки тіло, але й душу. Чума – це спосіб мислення, замкнутий на самому собі. При цьому письменник погоджується, що люди по своїй природі “скоріше добрі, чим злі”, але духовна цінність також здатна до руйнування. Єдино правильним повинне бути протистояння злу, навіть коли немає ніяких перспектив і надії на майбутнє. Навколо доктора Ріе збираються інші герої “Чуми” – Тару, Рамбер, Гран. Ці люди теж виконують свій професійний і громадянський обов’язок, зневажаючи власною безпекою, спокоєм у рідному будинку. Особливо цікава доля паризького журналіста Рамбера, що, очутившись у зачумленому місті, спочатку поривається виїхати з нього, повернутися додому, до улюбленого, але незабаром розуміє, що може бути дуже корисний сааме тут, у вогнищі епідемії. Тому Рамбер залишився працювати в санітарній бригаді.
Альбер Камю був учасником французького руху Опору, і мав можливість на власному досвіді простежити закономірність розвитку епідемії фашизму. Не зрячи письменник вирішив описати саме епідемію чуми, тому що збудник цієї небезпечної хвороби може протягом багатьох лет спокійно чекати своєї години, щоб послати пацюків здихати на вулицях щасливого міста. У романі “Чуму” епідемія закінчилася більш-менш благополучно й життя пішла своєю чергою. Насправді ж, кожний, хто залишився живий, кожний, кого не торкнулося чорне крило хвороби, тепер до самої смерті буде пам’ятати про чум у цьому містечку й у своєму житті.
Чуму всесвітнього зла причаїлася десь за високими стінами сучасних міст. Вона чекає своєї години, щоб блискавично поширитися по мирі у вигляді війн, розбратів, епідемій, економічних криз і т. п. Яка рада можна дати людству, що живе чекаючи чуми? Прислухаємося ще раз до голосу Альбера Камю: “Для людини без шор немає прекрасніше видовища, чим свідомість єдності з дійсністю, що перемагає”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)