ЛЮДИНА Й ПРИРОДА (По творчості В. Астафьева й В. Распутіна)
В 70-е й 80-е роки нашого сторіччя ліра поетів і прозаїків могутньо звучала в захист навколишньої природи. Письменники виходили до мікрофона, писали статті в газети, відклавши работунад художніми творами. Вони відстоювали наші озера й ріки, ліси й поля. Це була реакція на різку урбанізацію нашого життя. Села розорялися міста росли
Як завжди в нашій країні, все це робилося з розмахом, і друзки летіли щосили. Зараз уже підведені похмурі підсумки заподіяного тоді гарячими головами шкоди нашій природі. Письменники борці за екологію все народилися
Дійсно, Игнатьич уміє робити всі й краще й швидше всіх. Його відрізняє ощадливість і акуратність. “Саме собою, ловив Игнатьич рибу краще всіх і більше всіх, і це ніким не оспаривалось, законним уважалося, і заздрити ніхто йому не заздрив, крім молодшого брата Командора”. Відносини між братами були складними. Командор не тільки не приховував своєї ворожості до брата, але й показував її при першому зручному випадку
Игнатьич
За всі його гріхи перед нею Природа підносить Игнатьичу суворе випробування. Відбулося це так: Игнатьич відправляється рибалити на Єнісей і, не задовольняючись дрібною рибою, чекає осетра. “І в цю мить заявила про себе рибина, пішла убік, заклацали об залізо гачки, блакитні іскорки з борта човна висіклося
За кормою взбурлило важке тіло рибини, вертанулось, забунтувало, розкидаючи воду, немов лахміття горілого, чорного ганчір’я”. У цей момент Игнатьич побачив рибу в самого борта човна. “Побачив і сторопів: щось рідкісне, первісне було не тільки у величині риби, але й у формах її тіла на доісторичного ящера походила вона…” Риба відразу здалася Игнатьичу лиховісної. Душу його як би роздвоїлася: одна половина підказувала відпустити рибу й тим зберегти себе, але інша ні в яку не хотіла упускати такого осетра, адже цар-риба попадається лише раз у житті. Пристрасть рибалки бере гору над розсудливістю
Игнатьич вирішує будь-що-будь виловити осетра. Але по необережності він виявляється у воді, на гачку власної снасті. Игнатьич почуває, що тоне, що рибина тягне його на дно, але він нічого не може зробити для свого порятунку
Перед особою смерті рибина стає для нього якоюсь твариною. Герой, що ніколи не вірує в Бога, у цю мить звертається до нього за допомогою. Игнатьич згадує про те, що намагався забути протягом всього життя: зганьблену дівчину, що прирік на вічні страждання
Виходило так, що природа, теж у якімсь змісті “жінка”, мстила йому за заподіяне зло. Природа помстилася людині жорстоко. Игнатьич, “не володіючи ротом, але все-таки сподіваючись, що хоч хто-небудь так почує його, переривчасто й изорванно засипів: ” Аша-А-А, ти-і-і…” І коли риба відпускає Игнатьича, він почуває, що душу його
(2 votes, average: 4.00 out of 5)