Любові до краси рідного краю (за поезіями П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри)
Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фотографіях, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення.
Серед українських поетів найближчі мені М. Рильський, В. Сосюра, П. Тичина. Кожен з них по-своєму бачив і тонко відчував велич і красу рідного краю.
Читаючи поезії П. Тичини про природу, одразу відчуваєш, з якою любов’ю і теплотою вони написані.
Так у
Відчути гармонію у природі може тільки людина з чистою, ніжною, сповненою любові душею. Любов і повага до рідного краю, його краси
Далі більш яскрава картина – захід сонця. Автор намалював її так зворушливо, що ми її чітко уявляємо. Над річкою край неба сонечко вже сідає, відбиваючи своє проміння у воді: “Мов золото – поколото”.
П. Тичина уособлює гай і річку з людиною. Гай у вірші може мріяти, а річка – тремтіти. Ніжне тремтіння хвильок звучить, як музика. Відчуття поета передаються і нам, звичайним читачам. Мені здається, що П. Тичина – натура романтична, бо тільки така людина може створити такий шедевр.
Зовсім по-іншому звучить вірш М. Рильського “Перед грозою”. У ньому – народна мудрість. Щоб передати наближення грози, автор використав народні прикмети: на траві роси немає; розтривоженим орилом; горобці в сипкому, ніби діти у ставку…
Ми одразу ж уявляємо хмари, які нагадують “чорних птиць і млисте пір’я”, а блискавки, мов ті шаблі, танцюють свій танок. Використання автором звуків “г”, “р” передає гуркіт грому:
Прокотився грім з розгоном,
Грають блискавок шаблі.
Я вважаю, що цей вірш – енциклопедія народних прикмет. М. Рильський своїм віршем вчить нас бути спостережливими, вміти спостерігати за всім у природі. Прекрасний малюнок літнього вечора змальовано у наступному його вірші “Коні”. Рожево-імлиста мла сповиває степ, голубить людські душі. Таким спокоєм віє від цього вірша, що аж хочеться весь світ обняти і закликати всіх: “Люди, бережіть цю красу!”
А от весняне пробудження природи яскраво змальовано у вірші В. Сосюри “Гей, рум’яні мої небокраї”. Тільки найтонший лірик міг передати радісний настрій людини, пов’язаний з приходом весни. Весна у вірші уособлюється в образі молодої дівчини, що “сипле квіти з ясного чола”.
Про весну нагадують журавлі, бо вони – перші провісники. Навіть наші далекі предки вважали, що весну приносять журавлики із золотими ключиками у дзьобі. Від цього радісно на душі, бо весна – це пробудження од сну, надія на краще.
Я вважаю, що вірші П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри дуже музикальні, в них багато світла, тепла, яскравих барв. Тільки ті люди, які мають добру, лагідну душу, можуть написати такі вірші. їхні твори виховують у нас любов до краси природи, примушують задуматись над тим, що значить для нас природа. Від спілкування з прекрасним ми стаємо чистішими, духовно багатшими. Я впевнений, що саме такими творами можна виховати справжніх охоронців і любителів природи.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)