Любов до рідного краю в творах Т. Шевченка
Творчість великого Кобзаря неосяжна та різноманітна, а сам він був основоположником нової української літератури. Слово його було ознакою національного відродження, утвердження української нації, її надією на кращі часи. Служінню рідній Україні Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навіть своє життя. Вся його творчість пройнята палкою любов’ю до Батьківщини, до рідного народу. Не одне покоління вчилося у Тараса любити рідний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долі і щасті
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
У служінні Батьківщині, народу поет вбачає сенс життя. Він гнівно засуджує тих, хто живе тільки для себе, хто за облудливими словами про любов до простого люду ховає своє хижацьке єство.
Шевченко закликає порвати кайдани, повалити самодержавство, визволити народ із неволі. У своїх творах він зображує трагічне становище
Великий поет мріяв про всенародне повстання, яке повалить самодержавний лад. І бачив у своїй уяві нове суспільство, у якому житимуть вільні і щасливі люди:
А люди виростуть.
Умруть
Ще незачатії царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата…
Справжній патріотизм включає і любов до рідної мови. Тому поет так любив рідне слово, що було його зброєю в нерівній боротьбі з ворогами народу. Люблячи рідну мову, розвиваючи, творячи її, Шевченко плекав надію на краще для свого народу, своєї культури, свого суспільства.
Неабиякі можливості для виховання любові до Батьківщини дає й пейзажна лірика Т. Шевченка. Ми знаємо, що почуття патріотизму починається з любові до рідної природи, з якою людина вперше знайомиться ще в ранньому дитинстві.
Поезія Шевченка дає нам чудові зразки пейзажної лірики. З майстерністю змальовано бурю на Дніпрі в баладі “Причинна”:
Реве та стогне
Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
Природа у віршах поета не виступає сама по собі, а служить для розкриття почуттів людини, для підкреслення її думки. Частіше природа виступає тлом для зображення поневоленого народу. У поезії (“Як би ви знали, паничі”) поет змальовує красу українського села:
Он гай зелений похиливсь, А он з-за гаю виглядає Ставок, неначе полотно… А потім гнівно вимовляє: А подивися та спитай, Що там твориться у тім раї!
Змалювання чудової природи є тут засобом контрасту, за допомогою якого підкреслюється тяжке становище кріпаків. Так автор зміг показати величезну любов до своєї країни, до своєї Батьківщини, до рідного українського краю.