Любов до рідного краю Мене млоїла, Мучила й палила
Прекрасна, яскрава, дзвінка й багатобарвна лірика Сергія Єсеніна наповнена високим патріотизмом. Про що б не писав поет це все про Росію. Вона представляється авторові те ніжною дівчиною-берізкою, то синню, що впала в ріку, те лагідної й безтурботної, те бентежної й гордої, але завжди нескінченно улюбленої
Драговини так болота,
Синій плат небес
Хвойною позолоттю
Зважує ліс
Єсеніну те саме що неозорі простори Росії, він мислить космічними масштабами, включаючи у свої вірші землю й небо. Дух захоплює від образів, якими мислить
Чорна, що потім пропахнула вити! Як мені тебе не пестити, не любити Вийду
Контрастні кольори створюють внутрішню напруженість оповідання, психологізм присутній у кожному двустишье. Дивно точно й драматично передана поетом туга, що звучить у російській народній пісні, її лірична краса
Зелений і голубой традиційні кольори Росії в поетичному світі Єсеніна. Автор часто з’єднує їх, даючи як відтінки один іншого. З дитинства вихований у православній сім’ї, Єсенін не міг не знати, що блакитні кольори це заступництво діви Марії, заступниці Русі, і кольори непорочності, чистоти. Такою він бачить свою батьківщину піднесеної й прекрасної. За темним пасмом перелесиц, У неколебимой синявому, Ягненочек кучерявий місяць Гуляє в блакитній траві.
Пізніше з’явиться сірий, замість золотавого лимонно-жовтий. Таким представляється авторові бездушне місто, з будинками кістяками, вулицями кам’яними печерами. Ні гармонії в навколишньому світі, і в поетиці чується дисонанс: верещать мерзни, стогне коров’яче ревіння тіней…
Зовсім інше бачиться поетові на рідних просторах; він відчуває радість, подорожуючи по отчому краї
Дрімає порита дорога. Їй сьогодні примечталось, Що зовсім небагато Чекати зими сивий залишилося. Ах, і сам я в хащі дзвінкій Побачив учора в тумані: Рудий місяць лошам Запрягався в наші сани.
Поетичний дух Єсеніна прямо пов’язаний з настроєм поета, загальним станом навколишнього його миру. Зі зрілістю й мудрістю він зв’язує багровокрасние й золотаво-жовтогарячі тони
Відговорив гай золота, Березовим, веселою мовою, И журавлі, сумно пролітаючи, Уж не жалують більше ні про кого. Не почервонять горобинові кисті, Від жовтизни не пропаде трава, Як дерево роняє тихо листи, Так я роняю смутні слова.
Дивно ніжна, співуча й барвиста поезія Єсеніна залишає в душі читача незгладимий слід, учить бути відданим, самовідданим і вірним сином великої й багатостраждальної країни Росії