Літописи, найвизначніші пам’ятки історичної літератури Древньої Русі, були написані як хроніки (щорічні записи, анали) і містять у собі також різний літературний матеріал: розповіді, легенди, біографії й запозичення з візантійських хронік і т. п. Літописання на Русі почалося в Києві, а перше літописне введення, що дійшло до нас у декількох редакціях за назвою “Повість минулих літ”, було укладене Печерським ченцем Нестором близько 1110 . Йому передували трохи київських (перше приблизно 1039 р.) і новгородських відомостей.
“Початковий
Літопис”, що лягла в основу “Повести тимчасового років”, починається біблійною розповіддю про потоп, розподіл миру між синами Ниючи, далі оповідає про розселення слов’ян, про апостола Андрію й переходить до питання – “Хто першим почав княжити” на Русі (розповідь про Кие, Щеку й Хориві, покликання варягів і т. п.). Надалі викладі історичних подій за роками вставлені легендарні оповідання про Кожемяке (під 993 р.), про облогу Бєлгорода печенігами (997) та інші.
Нестір Не тільки доповнив “Початковий Літопис” (що є на результаті 1093 р.), а й продовжив її до 1110 р., додавши відомості про міжусобиці
між синами Ярослава, нападами половців на Київ, з’їздах князів, осліпленні Волошки. Друга редакція “Повести” (1116) належить ігуменові Видубецкому монастиря Сильвестра, що, крім іншого, доповнив її мовленням Володимира Мономаха на Долобском з’їзді князів (1103). Також імовірно, що у Видубецком монастирі було додано до “Повісті” і “Повчання дітям” Володимира Мономаха. Третя редакція “Повести” складена приблизно в 1118 році в Києво-Печерськім монастирі.
“Повість минулих літ” лягла в основу подальшого літописання в Києві й інших центрах Русі.
