Літературні казки роботи братів Гримм
Після смерті брата Якоб Гримм ще більше уникав суспільства, чим раніше. Він зосередився на своїй роботі й дозволяв собі розслабитися під час самотніх прогулянок по Тиргартену, на які його, втім, часто штовхали невістка й племінниця. “Вони мене тут мучать, – говориться в одному з рідких листів до “брата живописцеві”, написаному навесні 1860 року, – я-де занадто багато працюю, занадто мало їм і рідко ходжу гуляти, однак порушення старих звичок було б для мене набагато опасней. Якби я тільки міг знову добре спати, а то я щоночі кілька годин
Днів народження, добре пам’ятних усім нам, ми тепер здебільшого вже не справляємо, – писав він у тім же листі до єдиного ще остались у живих братові, – ні днів народження матінки й Лотти, Фердинанда л Карла, та й дня народження Вільгельма теж немає. Тільки ми з тобою ще стоїмо на землі, але й нам світить спереду вже не так багато свят”.
Якоб і цей його брат, на п’ять ліг його моложе, більше не свиделись: Людвіг емиль Гримм умер 4 березня 1863 року, незабаром після свого сімдесят третього дня народження
До числа рідких особистих зустрічей Якоба
У цей час Якоб в основному продовжував роботу над “Німецьким словником”. Але його займали й інші плани. Він збирався доповнити, що вийшли в його ще в 18-28 році “Стародавності германського права”, а також “Судові вироки”, першу частину яких він видав в 1840 році, викладом “Сільських судових вироків”. Рукопис цієї книги він представив уже восени 1562 року на засіданні Історичної комісії Баварської академії наук. Це була його остання поїздка на наукове засідання. У Мюнхені він запропонував видати збірник прислів’їв на правові теми й історичні народні пісні, відповідно до заяви, зробленим їм в авторському попередженні про четвертий том “Судових вироків”: “Всі мої праці звернені до Батьківщини, із грунту якого вони почерпнули свою силу; і несвідомо й свідомо мені представлялося, що воно надійніше всього веде й направляє нас і що ми зобов’язані служити насамперед їжакові”.
В останні роки життя Якоба Гримма стан його здоров’я погіршилося. Улітку 1863 року він поїхав у Гард, щоб відпочити й набратися сил для роботи. Там і в перші дні після повернення додому він почував себе добре. Але незабаром він простудився, до застуди приєдналося запалення печінки. 19 вересня в нього зробився удар, і наступного дня, 20 вересня 1863 року, він умер, не доживши кілька місяців до 79 років. 24 вересня Якоба Гримма поховали поруч із Вільгельмом на цвинтар святого Матфея.
У день похорону Якоба Гримма Вільгельм Шерер, з 1860 року студент Берлінського університету, згодом відомий германіст, автор вишедшей уже в 1865 році в Берліні монографії “Якоб Гримм”, записав: “Рука застигла, погляд згас. Він був ще повний задумів і насміхався над смертю. Книга про німецькі звичаї була обіцяна їм давно. Він збирався ще закінчити свою “Граматику”. Робота над “Сільськими судовими вироками” була вже майже завершена. Невпинно трудився він над “Словником”. Останнє, що їм опубліковано, це стаття про тварин в “Геттингенских учених записках”.
Він болів два тижні; йому стало краще, усі думали, що він поправився; він був весел, жартував і сміявся. І раптом у суботу, надвечір, з ним зробився удар. Оніміла права сторона, мова теж. Він не міг більше вимовити ні слова й все-таки, здавалося, був притомним. Його утішали й заспокоювали, як могли, він, здавалося, усе розумів і, здавалося, дякував. Так тривало до недільного вечора. Потім приступ повторився: пульс став уповільненим і слабким. Удар. Ще один – останній
Тільки в понеділок до полудня поширилася звістка про його смерть. Ранком у неділю в його тіла юрбився народ. Він лежав на своєму ліжку, у головах – погруддя Вільгельма, поруч із ним – присвячена йому книга, який він уже не побачив, у лівій руці квіти, у правої – лавровий вінок. Особа його мало змінилося. Вираження його було спокійним. Здавалося, він спить”.
Якоб Гримм і його брат Вільгельм залишилися живими в пам’яті німецького народу. Поряд з Вільгельмом і Олександром фон Гумбольдтами, а також Фрідріхом і Августом Вільгельмом Шлегелями вони належать до числа великих братніх пар XІX століття. Що їх особливо відрізняє – це їхня спільність у житті й у творчості, що тривала з дитячого років і аж до смерті.
У наш час, коли наука досягла детальної спеціалізації, нам представляється важливим, що вони були й прагнули бути ке тільки вченими-фахівцями, а це було б можливо й у ту епоху, але вважали своїм саме собою боргом, що розуміє, брати участь у політичному й соціальному розвитку країни й, крім того, сміло й мужньо виступати за те, що вони знаходили щирим і справедливим, навіть якщо їм, як в 1837 році в Геттінгені, доводилося побоюватися звільнення й вигнання. Тому в ученому світі їх будуть незмінно шанувати не тільки за їхній значний внесок у науку, але й за їхні щирі вчинки; серед народу ж вони залишаться незабутніми завдяки своїм і донині загальнодоступним, ценимим в усьому світі “Казкам братів Гримм”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)