Ліричні відступи в поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”
“Мертві душі” лисичанський добуток поема в прозі, що поєднує в собі два початки: епічне й ліричне. Перший принцип втілюється в задумі автора намалювати “всю Русь”, а другий у ліричних відступах автора, пов’язаних з його задумом, що становлять невід’ємну частину добутку. Епічне оповідання в “Мертвих душах” раз у раз переривається ліричними монологами автора, що оцінює поводження персонажа або міркує про життя, про мистецтво, про Росію і її народ, а також торкаючись таких тем, як молодість і старість, призначення письменника,
На такі міркування Чичикова навів його розмову із селянами, які називали Плюшкина “залатаним” і знали його тільки тому, що він погано кормил своїх селян. Гоголь почував живу душу російського народу, його молодецтво, сміливість, працьовитість і любов до вільного життя. Щодо цього глибоке значення мають міркування автора, вкладені у вуста Чичикова, про кріпаків у сьомий главі
Тут з’являється не узагальнений ббраз росіян мужиків, а конкретні люди з реальними рисами, докладно виписаними. Це й тесля Степан Пробка “богатир, що у гвардію годився б”, що, по припущенню Чичикова, виходив всю Русь із сокирою за поясом і чоботями на плечах. Це й швець Максим Телятників, що вчився в німця й що вирішив розбагатіти враз, виготовляючи чоботи із гнилушной шкіри, які розповзлися через два тижні
На цьому він закинув свою роботу, запив, зваливши все на німців, що не дає життя російській людині. Далі Чичиков міркує про долі багатьох селян, куплених у Плюшкина, Собакевича, Манилова й Коробочки. Але от подання про “розгул народного життя” настільки не збігалося з образом Чичикова, що слово бере сам автор і вже від свого ім’я продовжує оповідання, оповідання про те, як гуляє Абакум Фыров на хлібній пристані з бурлаками й купцями, напрацювавшись “під одну, як Русь, пісню”.
Образ Абакума Фырова вказує на любов російського народу до вільного, розгульного життя, гулянкам і веселощам, незважаючи на важке кріпосне життя, гне поміщиків і чиновників. У ліричних відступах з’являється трагічна доля закріпаченого народу, забитого й соціально приниженого, що знайшло відбиття в образах дядька Митяя й дядька Миняя, дівчиська Пелагії, що не вміла відрізнити, де право, де лево, плюшкинских Прошки й Маври. За цими образами й картинами народного життя криється глибока й широка душа російського народу. Любов до російського народу, до батьківщини, патріотичні й піднесені почуття письменника виразилися з створеному Гоголем образі трійки, що несеться вперед, що персоніфікує собою могутні й невичерпні сили Росії. Тут автор замислюється про Майбутнє країни: “Русь, куди ж несешся ти?” Він дивиться в майбутнє й не бачить його, але як щирий патріот вірить у те, що в майбутньому не буде Манилових, собакевичей, новосибірських Плюшкиных, що Росія підніметься до величі й слави
Образ дороги в ліричних відступах символичен. Це дорога з минулого в майбутнє, дорога, по якій іде розвиток кожної людини й Росії в цілому. Добуток завершується гімном російському народу: “Эх! Трійка!
Птах-Трійка, хто тебе видумав? Знати у жвавого народу ти могла народитися…” Тут ліричні відступи виконують узагальнюючу функцію: служать для розширення художнього простору й для створення цілісного образа Русі. Вони розкривають позитивний ідеал автора Росії народної, котра протипоставлена Русі помещичье-чиновной.
Але, крім ліричних відступів, що оспівують Росію і її народ, у поемі є й міркування ліричного героя на філософські Теми, наприклад, про молодість і старість, покликанні й призначенні щирого письменника, про його долю, які так чи інакше пов’язані з образом дороги в добутку. Так, у шостому розділі Гоголь викликує: “Забирайте ж із собою в шлях, виходячи з м’якого юнацького років у сувору мужність, що озлобляє, забирайте із собою всі людські рухи, не залишайте їх на дорозі, не піднімете потім!..” Тим самим автор хотів сказати, що всі
(2 votes, average: 3.00 out of 5)