Ліричні твори Вальтера Фогельвайде
Достовірних відомостей про життя Фогельвайде майже не збереглося. Спірним залишається питання про його місце народження: Тіроль, Австрія, Швейцарія або Середня Німеччина. Всі відомості про життя Фогельвайде можна взяти з його ж добутків. Імовірно, він походив із сім’ї министериала (невідомого й незаможного лицаря); можливо, відвідував духовну школу. Вирішальну роль у творчому розвитку поета зіграла Австрія, де він учився “мистецтву музики й слова”. В 2-ой підлогу. XII ст. Австрійське герцогство переживало період економічного й культурного
В 1198 р. умер заступник поета, австрійський герцог Фрідріх VI, а його спадкоємець Леопольд VII був менш прихильним до Фогельвайде. Довелося покинути Австрію й мандрувати в пошуках нового мецената. Тривалий час поет мандрував по різних німецьких землях (допускають також
До нас дійшов єдиний документ, що стосується життя Фогельвайде – дорожній рахунок єпископа Вольфгера, по якому 12 листопада 1203 р. він розпорядився видати поетові 5 сольди на придбання хутряної шуби. Отже, Ф. був у свиті єпископа. В 1212 р. він вступив на службу до імператора Фрідріха II. На схилі віку (прибл. 1230 р.) Фогельвайде одержав від Фрідріха II земельна ділянка, мабуть, неподалік від Вюрцбурга. По достовірних свідченнях середини XIV ст., Фогельвайде був похований у притворі Вюрцбургского собору. На його гробниці вибите латинський чотиривірш, у якому поет називався “годувальником пташиної зграї” (натяк на Vogelweide – місце годівлі птахів) і “квіткою красномовства”.
Творчість Фогельвайде різноманітно за мотивами й поетичними формами. Він писав любовні пісні й у куртуазному, і народному дусі, “хрестові пісні” і пісні про долю в дусі лірики вагантов, “пісні світанку” і шпрухи – злободенні вірші політичного й етичного змісту. Для поезії Фогельвайде характерне розмаїтість, майстерне володіння формою, індивідуальна переробка багатьох жанрів. Саме його творчість знаменує розквіт минезинга й разом з тим виходить за рамки куртуазної естетики
За традицією, що досягає пор романтизму, поетичні добутки Фогельвайде розділяють на “пісні” і “шпрухи”. У ранніх піснях він наслідує свого вчителя Р. фон Хагенау, оспівує, відповідно до куртуазного канону, красу й чесноти Прекрасної Дами. Проте, любовна лірика Фогельвайде швидко вийшла за рамки зміцненої традиції. Полемізуючи з Хагенау, він протиставляє меланхолії й безмовному почуттю (“любов без взаємності”) радість розділеної любові. Поет оспівує земну красу, створює яскравий і мальовничий поетичний мир. Фогельвайде чудово засвоїв ідеологію й мистецтво минезинга, однак створив протилежний куртуазній етиці образ улюбленої, близький до героїні народної любовної лірики. Він називає її не “дама” (frouwe), а “жінка” (wip), звертається до неї не на “Ви” (іг), а на “ти” (du). Оспівуючи чутливу любов і любов піднесену, Фогельвайде зображує не тільки недоступну даму, а й просту дівчину, і навіть дружину, що було нетрадиційним для куртуазної лірики
Найбільш знаменита пісня Фогельвайде – “Під липою” (“Under der linden an der heide…”). Ця варіація на тему пасторалі є поетичним оповіданням простої дівчини про побачення з улюбленим. Пісня містить фольклорні мотиви, перейнята відчуттям краси природи, привертає простотою й природністю. Поет зображує земні почуття, використовує звуконаслідувальний рефрен “тандарадей”:
Де тінь від липи
У долині,
Постіль на двох побачили б ви
Що там є липа,
Свідчать нині
Зламані квіти меж трави
А с уголовини в гаї –
Тандарадей! – співалося любо солов’єві
Я поспішала
У гай щосили,
Де мій коханий чекав мене
Там я пізнала,
Бог милий,
Блаженство, що не мине
Чи Цілував? – Раз до ста –
Тандарадей! – червоні дотепер ще вуста…
(Пер. И. Качуровского)
У своїх віршах він дав аналіз суспільної ситуації в Німеччині і Європі. Фогельвайде засуджував багатьох впливових осіб, зокрема Оттона IV, що відмовив йому в заступництві, гострій сатирі піддав папський Рим, обурюючись із приводу втручання Римської курії в справи Німецької імперії. Поет був переконаним прихильником зміцнення світської імперської влади в Німеччині, ворогом папського впливу. Він викриває феодальну анархію, захищає ідею національної єдності й народного добробуту. Особливе місце у віршах займає тема повчання. Політичну пропаганду він поєднує з моральною проповіддю. Фогельвайде ратує за моральну досконалість особистості й щиру чистоту. Поет у своїх віршах викрив користолюбство Пилипа, жорстокість Оттона, затаврував скнарість ченців, розбещеність придворних, розгул і пияцтво військової вольниці. Найвищою чеснотою людини він уважав честь; ставив її понад багатство й знатність походження
Фогельвайде був у величезній повазі серед поетів свого часу. Його прославляли Готфрид Страстбургский і Гуго Тримбергский; німецькі мейстерзингери вважали Фогельвайде одним зі своїх дванадцяти великих майстрів. Однак згодом його надовго забули на батьківщині. “Друге народження” Фогельвайде відбулося в 20- 30-х рр. XIX ст. після появи книги Л. Уланда “Вальтер, старонемецкий поет” (1822), видання його добутків К. Лахманом (1827) і виходу їхнього перекладу на сучасній німецькій мові, зробленій К. Зимроком (1833).
До нашого часу не збереглися рукописи самого Фогельвайде, з його добутками читачі знайомляться по поетичних антологіях, складеними вже після смерті Ф. Відомо в копіях біля сімдесятьох пісень і ста стихахов Фогельвайде.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)