Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – перлина світової інтимної лірики
В зів’ялих листочках хто може вгадати
красу всю зеленого гаю?…..
Хто взнає, який я чуття скарб багатий
В ті вбогії вірші вкладаю?
І. Франко
У 1896 році побачила світ збірка поезій “Зів’яле листя” Івана Франка. Поява її викликала неабиякий резонанс у тогочасному галицькому оточені митця: недуги підхвалювали автора, радіючи, що він нібито покінчив із громадянською лірикою і перейшов до мотивів, так би мовити, занепадницьких – “журба”, “сум”, “кохання”. Друзі також не зрозуміли Франка: що сталося з поетом-борцем,
Довгі десять років створювалася збірка “Зів’яле листя”. Недаремно автор дав їй підзаголовок “Лірична драма”. Три “жмутки” – це ніби три дії, зміст яких – життя і нещасливе кохання ліричного героя. Звичайно, його не можна ототожнювати з автором, але відомо, що й у долі Франка було місце для щирого, часом трагічного кохання, що залишило гіркий слід у душі поета. Із віршів
Я не тебе люблю, о ні,
люблю я власну мрію.
Кохання – порухи чутливої душі, “тихе зітхання”, “незгоєні рани, невтишені жалі”… Воно надає людині впевненості, сміливості, надихає її:
Я понесу тебе в душі на дні,
Облиту чаром свіжості й любові,
Твою красу я переллю в пісні,
Коралі уст у рими голосні.
Але кохання – і як той вогонь, що “враз і гріє й пожирає”, якщо воно нероздільне, нещасливе. Мабуть, тому у відчаї ліричний герой вирішує піти з життя. Таким чином, напруга почуттів змінюється так: життєствердження через кохання – розчарування – зневіра і розпач.
Особисто мені найбільше сподобалася поезія “Червона калино, чого в лузі гнешся?”, що, покладена на музику, стала відомою піснею. Головні герої – традиційний в українському фольклорі образ червоної калини, що уособлює жіночність, красу, та дуб – символ парубоцтва, сили, витривалості. Твір побудований у формі діалогу між персонажами. Калина – ніби збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях – заміжжя й сімейні турботи. Є в них і сміливість, і щедрість душі, але для людського щастя цього замало: на перешкоді несхитність традицій, застій, що панував у сім’ях. Нездійсненні бажання, оманливі надії, втрачені ілюзії… Дуб не може збагнути, що його міць і воля несуть гніт іншим, заслоняючи від них життєдайне світло сонця:
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.
Тільки після ознайомлення із збіркою “Зав’яле листя” я зрозуміла: І. Франко не тільки письменник-борець, але й людина – лірик, яка кохає і ненавидить, сподівається і зневірюється.
Кохання дає людині натхнення, творчу наснагу. Так, кожний закоханий – поет, тільки не кожен може це передати віршами. Але однаково почуття його поетичні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)