Ліна Костенко – це мужність і зрілість сучасної поезії
Поезія вже дорослої Ліни Костенко перегортає сторінки спогадів про дитинство, рідних серцю людей, які привели тебе в цей мир, навчивши шляхетності, чесності, доброті. Живе в пам’яті ліричної героїні вірша “Старенька йде по тій дорозі” бабуся, довічне прощання з якої так хочеться зробити зустріччю. І сама поетеса прагне до тієї постійної присутності рідної душі, тому що без її зубожіло життя: “Моя бабуся, старша моя мама! Хоч тінь, хоч образ свій залиш!” І далі: “И так по крихті, крихті Україна – іде з тобою, Бог мій, куди!”.
Навчання
Можна вважати цілком закономірним поява першого поетичного збірника в 1957 році, так само й двох наступних
Найглибшої, самою точною біографією Ліни Костенко є її поезія. Обмірковуючи спосіб дослідження неповторності поетичного мислення Ліни Костенко, уважаємо самим продуктивним розгляд найбільш видатних аспектів її творчої палітри в процесі аналізу окремих проблем, мотивів або морально-етичних категорій, сповідаючи при цьому принцип наступності (від ранніх збірників до сьогоднішніх). У лірику шкільні програми, насамперед, виділяють антивоєнні мотиви (“Мій перший вірш”. “Пастораль XX століття”, “Тут обелісків ціла рота”). Виходячи з того, що цей мотив у Творчості Ліни Костенко має виразний автобіографічний характер, пропонуємо вчителеві більше розширений проспект роздумів над ним. Проблема “людин і Війна ” – наскрізна у творчості Ліни Костенко й несе в собі потужний виховний потенціал – повернення сучасному поколінню категорії пам’яті, закритої в часи так званого застою. Ця бесіда може бути розрахована на один урок. Об’єктом дослідження на другому уроці може стати любовна лірика. Третє заняття вчитель міг би повністю присвятити філософській ліриці поетеси
Антилюдська сутність війни осмислюється в одній з найвідоміших антивоєнних поем Ліни Василівни “Старенька жінка, Магда иль Луїза…” зі збірника “Над берегами вічної ріки”, яку варто розглянути разом з учнями (вона пропонується в програмі для самостійного читання). Оригінальний прийом – звертання жінки-українки, що втратила рідних людей на війні, до німкені, що, напевно, теж не помилувало жорстокий час, зробив поему емоційно незамкненою системою, у якій чуємо вистраждане застереження матерів:
Я не скажу ні слова тобі злого Твій, може, теж загинув на війні За що він бився, Магда, проти кого?! Уже не кричить: “Хайль Гітлер!” на стіні?!
Перегортаючи сторінки ранніх “Вітрил” молодого автора, натрапляємо на таку замальовку, що від жалю стискується серце. Перед нами виникає наш літній або дідусь, або сусід у своїй вічній скорботі. Хтось мудрий сказав, що гуманність – це насамперед страждання, не байдужність до чужого лиха, до чужого болю серця, співпереживання. Отож рядка Ліни Костенко апелюють саме до нашої небайдужості:
Останні квіти Перший іній, Свинцеве листя Срібний ранок… Поштова скринька в кольори синій Дідусь красить ціле ранок Погріє руки в рукавах, На скриньку збоку поглядає, Яскрава скринька, ой. яскравий! Від кого ж він листів чекає?
Лірика Ліни Костенко художньо матеріалізує реальний мир, подаючи модель життя глибоко личностно, часом до наївності прозоро, часом ускладнено. Поетичний синтез у її образному світі ніколи не буває нав’язливим, сприймається легко, природно, хоча часто наповнений парадоксальними художніми ситуаціями. Лірична героїня поетеси часто живе у взаємовиключних станах душі. Вона, те радісна, те сумна, те палка, те стримана. Мир її переживань найчастіше драматичний. Сприймається ця героїня як цілісний образ, хоча й дуже разноплановий, складний. Лірична героїня (також і автор) – це чутлива, ніжна, страждаюча душа, могутня й надзвичайно активізована ерудиція. Духовний мир її побудований на своєрідної поетичної ассоциативности й метафоричности мислення, багатозначності слова, що поетеса відчуває нервами. “Моя душа дивиться в чужу” – ці слова пояснюють глибинну дійсність емоційних реакцій на мир героїні поезії Ліни Костенко, у якому “у глибинах гармонії болять диссонанси”.
Яка ж вона – лірична героїня її поезії, голос авторської душі? Вона – конкретна особистість із певною логікою характеру й має досить конкретні риси характеру: по-перше, вірність самої собі, своїм принципам, а звідси вже виростає ідея вірності друзям, вірності мріям. По-друге, максималізм. По-третє, іронічність широкого діапазону (буває сумної із приводу непростої жіночої долі, що часом ледь посміхається із приводу якоїсь ситуації, іноді саркастичної, тому що не може щось обійти, не помітити). При всій декларативності й видимій здатності висновків, ці рядки звучать глибоко личностно, тому що концентрують у собі максималізм юної душі, що у зрілої Ліни Костенко виллється в пристрасно-нестримних рядках поезії “Зупини мене…”, динамічний ритм якої найбільше яскраво передає прискорений темп життя душі й серця в стані любові. Прочитавши цю поезію, направимо думки на роздум про динамік людського почуття, виражену в декількох поэзиях, про шляхи її художньої матеріалізації в різноманітні речах
У Ліни Костенко трепетне почуття любові позначене так: “Може ніжність, а може й ні”. Треба в плані порівняння згадати вірш П. Тичини “ПРО, дорога Інна…”. Скільки подібних ситуацій нереалізованої жіночої душі (або чоловічий) ми зустрічаємо в житті! “І в негарну для серця пору я сказала комусь – “Люблю”,- сумно аналізує помилку юна Ліна Костенко. А в “Чужому весіллі” цей мотив з таким незбагненним драматизмом пролунає у внутрішньому мовчазному діалозі двох, реалізувавшись у розгорнутій метафорі, що, начебто Народна пісня, увібрала в себе драму людських душ
(1 votes, average: 5.00 out of 5)