Легковажна комедія для серйозних людей “Як важливо бути серйозним”

Дія комедії відбувається в лондонській квартирі молодого джентльмена Алджернона Монкрифа, вихідця з аристократичного сімейства, і в маєток його закадичного друга Джека Уординга у Вултоне, графство Хартфордшир. Нудьгуючий Алджернон, очікуючи до чаю свою тітку леді Брэкнелл із чарівною дочкою Гвендолен, обмінюється ледачими репліками зі своїм лакеєм Лэйном, не меншим гедоністом і аматором пофілософствувати

Зненацька його самітність переривається появою його давнього приятеля й постійного суперник^-суперника-опонента-суперника у всіх

починаннях, світового судді й власника великого сільського маєтку Джека Уординга. Незабаром з’ясовується, що, переситившись світськими й службовими обов’язками (на піклуванні Уординга до того ж вісімнадцятирічна вихованка), обоє грають перед навколишніми ту саму гру, тільки йменують її по-різному: Джек, прагнучи вирватися від домашніх, заявляє, що їде “до свого молодшого брата Эрнесту, що живе в Олбени й раз у раз попадає в страшні колотнечі”; Алджернон же в аналогічних випадках посилається на “вічно хворого містера Бенбери, для того щоб відвідувати його в селі, коли вздумается”. Обоє – непоправні

себелюби й усвідомлять це, що нітрохи не заважає їм при потребі обвинувачувати один одного в безвідповідальності й інфантильності

“Тільки родичі й кредитори дзвонять так по-вагнеровски”, – озивається Алджернон про що зайшли відвідати його дамах. Користаючись із нагоди, Джек перекладає бесіду на матримоніальні теми: він давно закоханий у Гвендолен, але ніяк не насмілиться зізнатися дівчині у своїх почуттях. Отличающийся відмінним апетитом і настільки ж невигубною схильністю до любовних інтрижок Алджернон, що опікує свою кузину, намагається зображувати ображену чесноту; але отут у справу вступає незворушн-балакуча леді Брэкнелл, що учиняє новоявленому претендентові на руку дочки (тим, наділеним незвичайним практицизмом і здоровим глуздом, уже встигла дати м-ру Уордингу попередня згода, додавши, що мрією її життя було вийти заміж за людину по імені Эрнест: “У цьому імені є щось, що вселяє абсолютну довіру”) теперішній допит з акцентом на майнових аспектах його добробуту. Все йде благополучно, поки мовлення не заходить про родовід світового судді. Той не без зніяковілості зізнається, що є найдою, вихованим жалісливим сквайром, що виявив його… у саквояжі, забутому в камері схову на лондонському вокзалі Вікторія

“Я дуже рекомендую вам <…> обзавестися родичами <…> і зробити це ще до закінчення сезону”, – радить Джекові незворушна леді Брэкнелл; інакше шлюб із Гвендолен неможливий. Дами віддаляються. Втім, через деякий час Гвендолен повернеться й завбачливо запише адреса маєтку м-ра Уординга в провінції (відомості, неоціненні для непомітно, що підслухує їхню розмову, Алджернона, що горить бажанням будь-що-будь познайомитися із чарівною вихованкою Джека Сесили – намір, никоим образом заохочува не Уордингом, радеющим про моральне вдосконалювання своєї підопічної). Як би те не було, обоє удавальник^-удавальника-друга-удавальника доходять висновку, що й “безпутний молодший брат Эрнест”, і “вічно хворий містер Бенбери” поступово стають для них небажаним тягарем; у передбаченні світлих прийдешніх перспектив обоє дають слово позбутися від уявлюваної “рідні”.

Примхи, однак, зовсім не є прерогативою сильної підлоги, Приміром, у маєток Уординга над підручниками географії, політичної економії й німецького нудьгує мрійлива Сесили, слово в слово повторяющая сказане Гвендолен: “Моєю дівоцькою мрією завжди було вийти заміж за людину, якого кличуть Эрнест”. Більш того: вона подумки обручилася з ним і зберігає скриньку, повну його любовних листів. І не дивно: її опікун, цей нудний педант, так часто зі збурюванням згадує про своєму “безпутному” братику, що той рисується їй втіленням усіх достоїнств

До здивування дівчини, предмет її мрій з’являється в плоті: зрозуміло, це Алджернон, що тверезо розрахував, що його друг ще на кілька днів затримається в Лондоні. Від Сесили він довідається, що “суворий старший брат” вирішив відправити його на виправлення в Австралію. Між молодими людьми відбувається не стільки любовне знайомство, скільки свого роду словесне оформлення того, про що марилося й мріялося. Але не встигає Сесили, поділившись радісною новиною з гувернанткою мисс Призм і сусідом Джека каноніком Чезюблом, посадити гостя за рясну сільську трапезу, як з’являється хазяїн маєтку. Він у глибокій жалобі, і вид його сумний. З належною врочистістю Джек повідомляє своїм чадам і домочадцям про передчасну кончину свого непутящого братика. А “братик” – визирає з вікна…

Але якщо це непорозуміння ще вдається бідно втрясти за допомогою екзальтованої старої діви-гувернантки й доброго каноніка (до вас і апелюють обоє друга-суперника, заявляючи, один за іншим, про жагуче бажання хреститися й бути нареченими тим самим ім’ям: Эрнест), те з появою в маєток Гвендолен, що заявляє ні про що не підозрює Сесили, що вона заручена з містером Эрнестом Уордингом, запановує тотальна плутанина. На підтвердження власної правоти вона посилається на оголошення в лондонських газетах, інша – на свій щоденник. І тільки почергова поява Джека Уординга (викрива безневинною вихованкою, що називає його дядьків Джеком) і Алджернона Монкрифа, якогось нещадно викриває власна кузина, вносить у збентежені розуми нотку збентеженого спокою. Ще недавно готові розірвати один одного представниці слабкої підлоги виявляють друзям приклад істинно феміністської солідарності: їх обох, як завжди, розчарували чоловіка

Втім, образа цих ніжних створень нетривала. Довідавшись, що Джек, незважаючи ні на що, має намір пройти обряд хрещення, Гвендолен великодушно зауважує: “Як дурні всі розмови про рівність підлог. Коли справа доходить до самопожертви, чоловіка незмірно вище нас”.

З міста зненацька з’являється леді Брэкнелл, що Алджернон відразу викладає радісну звістку: він має намір сполучатися шлюбом із Сесили Кардью.

Реакція поважної дами несподівана: їй виразно імпонують миловидний профіль дівчини (“Два найбільш уразливі пункти нашого часу – це відсутність принципів і відсутність профілю” ) і її придане, що до походження… Але отут хтось згадує ім’я мисс Призм, і леді Брэкнелл насторожується. Вона неодмінно бажає побачити ексцентричну гувернантку й довідається в ній… зниклу двадцять вісім років тому непутящу служницю своєї покійної сестри, винну в тім, що вона втратила дитину (замість нього в порожній колясці виявили рукопис тритомного роману, “до нудоти сентиментального”). Та смиренно зізнається, що по неуважності поклала довіреного їй дитини в саквояж, а саквояж здала в камеру схову на вокзалі

Стрепенутися при слова “саквояж” наступає черга Джека. Через кілька хвилин він з торжеством демонструє присутнім побутовий атрибут, у якому був знайдений; і отут з’ясовується, що він – не хто інший, як старший син професійного військового, племінник леді Брэкнелл і, відповідно, старший брат Алджернона Монкрифа. Більш того, як свідчать реєстраційні книги, при народженні він був наречений на честь батька Джоном Эрнестом. Так, немов корячись золотому правилу реалістичної драми, у фіналі п’єси вистрілюють всі рушниці, що стали на огляд глядачам у її початку. Втім, про ці канони навряд чи думав творець цієї блискучої комедії, стремившийся перетворити її в справжнє свято для сучасників і нащадків

Н. М. Пальців


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Легковажна комедія для серйозних людей “Як важливо бути серйозним”

Categories: Нові твори

Links