Лауреати Нобелівської премії – Г. Грасс і Г. Гессе. Загальна характеристика їхньої творчості Гюнтер Грасс
Лауреати Нобелівської премії – Г. Грасс і Г. Гессе. Загальна характеристика їхньої творчості Гюнтер Грасс (нар. 1927 р.)
Німецька література XX ст. подарувала мистецтву письменників світового масштабу: И. Бехера, А. Зегерс, Е. М. Ремарка, Б. Брехта. Серед когорти митців слова чільне місце посіли і лауреати Нобелівської премії з літератури: Т. Мани (1929), Г. Белль (1972), Г. Грасс (1999).
Наймолодшим Нобелівським лауреатом назвали Гюнтера Грасса – талановитого письменника, художника, скульптора, графіка, музиканта. Проте для більшості пересічних
Гюнтер Грасс народився 16 жовтня 1927 року
У 1944 році Гюнтера Грасса призвали до лав армії. У 1945 його було поранено, а згодом він потрапив до полону американців. У 1946 році Грасс звільнився і працював спочатку на калійній копальні, а з 1947 року виконував обов’язки помічника майстра з виготовлення могильних плит. Саме там він і виявив неабиякі здібності художника. З 1948 по 1949 роки майбутній лауреат Нобелівської премії навчався у Дюссельдорфській академії мистецтв, а з 1953 року – в інституті образотворчого мистецтва західного Берліна.
Гюнтер Грасс – талановитий і самобутній художник, майстер акварелі, графік і скульптор. Його роботи були представлені на виставках у Нью-Йорку, Лондоні, Копенгагені, Амстердамі, Токіо і, звичайно ж, у ряді німецьких міст.
Свої літературні твори він ілюстрував сам. У творчості письменника гармонійно поєдналося словесне і образотворче начала.
У 50-х роках Г. Грасс звернувся до літератури, увійшов до “Групи 47”, яку очолював Ганс Вернер Ріхтер. Він написав на честь засновника і найкращого друга повість “Зустріч у Тельчті” (1979), есе “Симон Дах на день народження” (до 75-річчя з дня народження Ріхтера). Члени “Групи 47” не хотіли допустити в Німеччині повторення минулого, прагнули створити нову літературу. Тема провини німців, нацизму, тих, хто його підтримував, був співучасником і співчував, стала однією з провідних у творчості Г. Грасса. За жанром це були “романи виховання”, “романи – притчі”.
Прозі романіста передували поезія (в 1955 році він виступив на засіданні “Групи 47” з читанням власних віршів) та драматургія (протягом 1956 – 1957 років виступав на такому самому засіданні з читанням своїх абсурдистських п’єс “Повінь” та “Дядько, дядько”).
Гюнтер Грасс увійшов у літературу Німеччини в 1959 році стрімко і зі скандалом, коли побачив світ його роман “Бляшаний барабан”.
Назва трилогії була не випадковою, тому що місто Данциг стало головним елементом, який пов’язав усі три романи. Саме воно з дитячих років і на все життя залишило яскраві враження в пам’яті письменника. Романи, які увійшли до знаменитої трилогії, можна вважати гостро сатиричними, адже в них чітко окреслилася тема, яка надалі стала головною в творчості прозаїка, – формування і становлення особистості.
Гюнтер Грасс напружено шукав у своїх творах нових шляхів виховання майбутньої генерації, що, відповідно, потребувало від суспільства країни усунути представників старшого покоління з їхньою програмою.
Він зробив спробу змінити чи навіть зруйнувати звичні уявлення про німецьке суспільство в післявоєнний період, а також про німецьку культуру загалом. Усе це автор розглянув під несподіваним кутом зору, а розповідь доручив досить нестандартному герою – Карлу Оскару Мацерату, який перебував у божевільні зі своїм нерозлучним “супутником життя” – бляшаним барабаном.
У романі постали два світи – світ дорослих і світ дитини, яка бачила усю фальш і недоліки іншого світу. На знак протесту проти цього Оскар перестав рости і назавжди залишився трирічною дитиною фізично, але аж ніяк не духовно. Усе своє подальше життя він боровся зі світом брехні, розпусти, зради, жорстокості і війни. Герой іноді не розумів дорослих, іноді був сповнений ненависті до їхнього способу життя та мислення: “пан Мейн, який щойно покінчив з люлькою, заснув. У його житті існувало лише три справжніх стани: пляшка з настоянкою ялівцю, люлька і сон”.
Метод боротьби Оскара такий же нестандартний, як і він сам, – це несамовитий барабанний дріб як своєрідне вираження протесту проти світу дорослих. Для героя вагомими були духовні, а не матеріальні цінності: “Наближається мій п’ятнадцятий день народження, і, як завжди у вересні, я волів би бляшаний барабан, відрікаючись від усіх скарбів світу, почуття мої непохитно спрямовані до барабану із біло-червоного лакового бляха”. Барабан символізував поетичне мистецтво. Історія Німеччини сприймалася не як повчальна трагедія, а як абсурдний фарс, який треба було перекласти на темп маршу, для чого й знадобився бляшаний барабан.
Отже, Гюнтер Грасс своїм романом зробив спробу зруйнувати звичні уявлення в літературі, подивитися на все з іншого, нетрадиційного боку. У його творах усе було багатозначним. Письменник виступив не лише філософом та майстром оригінальної німецької прози, а ще й пророком. За десять років до об’єднання двох німецьких держав він переконався в необхідності об’єднання німецької культури, у її винятковій ролі в умовах загального відчуження та ворожості, роз’єднаної країни, а також наголошував на засобах самореалізації.
Г. Грасса:
– відхід від реальності;
– альтернатива мислення, яке розвінчувало традиційні літературні норми і письменницькі установки;
– наявність форм комічного (гротеск, сатира);
– нестримність фантазії, виразність мови, глибина висновків;
– спонукання читача до аналізу та роздумів;
– відтворення ходу історії;
– двоплановість сюжету: поєднання умовного й реального, символічного й реально-конкретного;
– створення притчового характеру творів.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)