“Купую нагороди”. Твір на морально-етичну тему
Ми, буваючи на ринку, звертаємо увагу на лотки з незвичайним оголошенням. Воно написане на невеликій картонці сіро-коричневого кольору. Саме оголошення звучить просто: “Купую нагороди”. Людина, яка сидить за цим лотком, непомітна, не впадає в око, обличчя обвітрене, темне, мабуть, цим ремеслом займається постійно. На самому лотку можна побачити цілу колекцію нагород: тут і медалі, і ордени. Більшість із них належать до часів Другої світової війни. Деякі люди зупиняються, з цікавістю розглядають ці нагороди, стоять, наче перед музейним стендом.
Так для чого ж тоді цьому завсіднику ринку скуповувати нагороди? Це – спосіб його існування, його бізнес. Ця людина безпристрасно тримає у руках чужу нагороду, оцінюючи її, прикидаючи, яку
Пригадується нещодавній випадок. Наш прадід, учасник Великої Вітчизняної війни, давно помер. Але ось із военкомату прийшла дивна повістка, яка нас схвилювала до глибини душі. У воєнкомат запрошувалися родичі прадіда, щоб вручити їм бойовий орден. Цю нагороду не було вручено за якихось обставин самому герою. Але ось, як пишуть газети, нагорода знайшла бійця, і нам урочисто вручили орден у воєнкоматі.
Тепер я сам ставлю перед собою питання: а зміг би я сам віднести на ринок і продати цю реліквію? Ні, ніколи. Продати – це означає зрадити дорогу нам людину, чиє прізвище ми носимо.