Кроки Раскольникова до злочину (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ
ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ
“Кроки” Раскольникова до злочину (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”)
Це людина ідеї. Ідея охоплює його
І володіє ним, але маючи ту властивість,
Що володарює у ньому не стільки
В голові його, скільки втілюючись
У нього, переходячи в натуру, завжди
Зі стражданням і занепокоєнням, і, уже
Одного разу поселившись у натурі,
Потребує і негайного використання
До справи.
Ф. Достоєвський
Ф. М. Достоєвський жив і творив в епоху,
На початку роману в цьому місті, у спекотний липневий день, ми зустрічаємо молоду людину, що бреде в тузі; як потім з’ясовується, то був студент Родіон Раскольников. “Давним-давно як зародилася в ньому вся ця теперішня туга, наростала, накопичувалась, і останнім
Вже з перших сторінок роману ми дізнаємося, що ця людина “спокусилася на якусь справу, що місяць тому зародилася в нього якась “мрія”, коли він змушений був закласти в старої лихварки Олени Іванівни каблучку, подарунок сестри Дуні. Так у голові Раскольникова виникла і з неймовірною швидкістю стала розростатися думка про вбивство Олени Іванівни, цієї жалюгідної старої, що наживалася на нещастях бідних людей. Незабаром “мрію” цю він “поволі звик вважати вже починанням”, а випадково почута у трактирі розмова студента з офіцером про цю “незначну, люту, хвору стару, нікому не потрібну і, навпроти, усім шкідливу”, лише підтвердила його думку про убивство.
З новою ж силою вона спалахнула в його мозку тоді, коли він прочитав отриманий від матері лист. Усвідомлення того, що сестра Авдотія Романівна приносить себе в жертву заради нього, змучило і змордувало його серце, а всі міркування про подальшу долю матері і сестри, навіть про прийдешнє узагалі, упиралися в цю жахливу ідею, котра тепер уже “явилася раптом не мрією, а в якомусь новому, грізному і зовсім незнайомому йому вигляді, і він сам раптом усвідомив це…”.
Таким кроком на шляху до злочину була зустріч у трактирі із Мармеладовим, розповідь якого лишила глибокий слід у душі і свідомості героя роману. Почувши історії Сонечки, Катерини Іванівни, побачивши злидні, у яких живе сімейство Мармеладових (власні злидні його вже не цікавили), Раскольников ще більш переконується в тому, що світ несправедливий і ним управляють багаті і жорстокі, нікчемні люди, такі, як той огрядний, масний пан, що мав намір скористатися безпомічністю нещасної п’яної дівчинки, яка зустрілася на бульварі.
Так, світ несправедливий, він повний зла, на яке й ополчився Родіон Раскольников. А стара лихварка стала для нього втіленням, символом цього зла, насильства, кривди. Виходить, що Раскольников убив її для того, щоб полегшити життя іншим людям, справа тут навіть не в грошах.
Але тоді він повинен був би почувати себе героєм, рятівником або, принаймні, хоча б не відчувати докорів сумління. Але після скоєння злочину Раскольников відчував зовсім інше. Значить, існує якась інша причина, через яку цей колишній студент пішов на злочин.
А ще тоді, півроку тому, коли кинув учитися в університеті, Раскольников написав якусь статтю “Про злочин”, де коротко викладав свою теорію, яка полягає в тому, що всі люди діляться на два розряди: на “нижчих” і на власне людей, тобто таких, які мають дар або талант сказати в середовищі своєму нове слово. Причому ці “власне люди” мають право “для своєї ідеї” “переступити” хоча б і через труп, через кров, тобто вбивати.
Раскольников, відповідно до своєї теорії, уявив себе людиною, що належить до розряду тих, хто має “право” на злочин; і убивство скоїв він тільки тому, що йому треба було дізнатися тоді, “воша він, як усі, чи людина, зможе він “преступити” чи ні, “твар” він “тремтяча” чи “право має”. Тому всі нижче – перелічені події, що підштовхнули його до вбивства старої, були для нього тільки приводом, спробою виправдати, обгрунтувати свій учинок. Виходить, що навколишнє середовище, життя навколо не вплинули на рішення Родіона Раскольникова, а тільки його особисті переконання змусили його вчинити злочин.
З іншого боку, я думаю, що цей злочин був призначений Раскольникову, він повинен був учинити його для того, щоб через страждання “і тільки через них, прийти до щастя”, усвідомлення істини. Адже в романі “Злочин і покарання” Достоєвський відобразив свої переконання в тому, що вища чеснота полягає в смиренності і покірності, і доля людства – це нескінченні муки і терзання, а “страждання – то і є життя”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)