“Критика бірки” – ТРАГІЧНА СКЛАДНІСТЬ І СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ СВІТОГЛЯДУ ТА ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ШАРЛЯ БОДЛЕРА – ШАРЛЬ БОДЛЕР
ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)
ТРАГІЧНА СКЛАДНІСТЬ І СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ СВІТОГЛЯДУ ТА ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ШАРЛЯ БОДЛЕРА
“Критика бірки”
Чого можуть навчити такі вірші й кому потрібна така поезія? На ці запитання )20 серпня 1857 р. відповів у Паризькому суді добре відомий з процесу над романом Г. Флобера “Пані Боварі” прокурор Пінар. Зрештою, для Франції цієї доби суди над письменниками були звичним явищем: Флобер, Бодлер, брати Гонкур, Мопассан… Тоді в Паризькій національній бібліотеці з’явився спеціальний відділ, у якому зберігалися
Однак якщо суд тільки погрожував Мопассану, а Флобера й братів Гонкур зрештою було виправдано, то Бодлеру зачитали обвинувальний вирок. Окрім штрафу, який мали сплатити Бодлер і видавець Пуле-Малассі, зі збірки було вилучено шість віршів: “Коштовності”, “Лета”, “Надто веселій”, “Метаморфози вампіра”, “Лесбос” і “Прокляті жінки”. Згодом ці засуджені вірші з’явилися в “Книзі уламків”, яку надрукував той-таки Пуле-Малассі в
Суд над Бодлером був дивним, бо розпочався він не в коридорах юстиції, а на сторінках газет. У 1855 р. одразу після публікації в “Ла Ревю де Де Монд” вісімнадцяти віршів під назвою “Квіти зла” в провідній французькій газеті “Фігаро” (яка видається і нині) була надрукована надзвичайно негативна стаття. Потім протягом двох років у цій газеті постійно друкувалися матеріали, у яких не було й натяку на літературну критику, і нагадували вони швидше поліцейські доноси.
Саме так поставився Бодлер до статті якогось Бурдена, де зазначалося: “Часом сумніваєшся в психічному стані пана Бодлера, а іноді сумнівів не залишається: це в більшості випадків монотонне й зумисне повторення тих самих слів і думок. Мерзенність тут межує з паскудністю, огидне змішане зі смородом… Ця книжка – лікарня, відкрита для всіх душевнохворих”. Інші статті нічим принципово не відрізнялися.
Тоді до боротьби з “клубком мерзот і непристойностей, що містяться в збірці”, “могильними жахами” долучився прокурор Пінар. Тактика обвинувачення була вже апробована під час процесу над романом Г. Флобера “Пані Боварі” й навіть удосконалена: використання виокремлених з контексту цитат, навіть слів для створення певного враження. Найбільше прокурора турбував згубний вплив який начебто мала книжка на пересічного читача.
Даремно адвокат говорив про те, що викривальна література існувала задовго до виходу збірки Бодлера у світ, згадуючи імена таких уславлених французьких письменників, як Рабле, Лафонтен, Мольєр, Руссо, Бальзак, і що завдання, яке собі поставив поет у цій книжці, – не звеличити порок, а викликати до нього відразу, – вирок був суворим. Однак коли Бодлер написав листа до імператриці (6 листопада 1857 p.),штраф суттєво зменшили…
Людині, яка ніколи не цікавилася літературою, звинувачення пана Пінара можуть здатися слушними:
Я – піраміда, склеп, могила ста гробниць,
Я – цвинтар, що його зненавиділи зорі,
Де черви тягнуться, до їдла надто скорі,
Де найдорожчого для мене мертвяка
Зжирає хробачня вертлива й ворухка…
“Сплін” (“Не знаю, скільки я прожив тисячоліть…”).
Проте уважний читач здивується, адже вампір граф Дракула вже почав свою ходу сторінками літературних творів, поезія романтизму також надзвичайно захоплювалася “цвинтарним” антуражем, а богоборські мотиви та персонажів демонології активно використовували романтики (наприклад, “Демон” М. Лєрмонтова: “…похмурий Демон, дух вигнання літав над обширом земним”. Переклад М. Драй-Хмари). І сам Бодлер усвідомлював себе романтичним поетом. То, можливо, треба було його засудити за романтизм, як Флобера за реалізм?
Усе, що було взято засновником модернізму від попередників, – лише підгрунтя власне бодлерівської лірики: “Те, що було успадковане Бодлером від романтизму, стало підвалинами його поетичного світосприйняття й домінуючим умонастроєм його творчості: затяте неприйняття буржуазного світу, різке протиставлення ідеалу й дійсності, поетизація страждання й скорботи і навіть “відраза до життя”, нахил до песимізму”.
Шарль Бодлер ніби поєднав у своїй творчості всі поетичні досягнення попередніх епох і перекинув місток до наступної доби, доби нової літератури, якій сам же й дав визначення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)