Кревний зв’язок людини з природою у поемі Бориса Олійника “Крило”
Творчий доробок Б. Олійника позначений такими визначальними рисами, як громадянськість, посилена увага до морально-етичних проблем нашого часу, точність слова. Він поєднав у своїх творах кращі традиції попередників та елементи асоціативно-метафоричного мислення, потужний струмінь фольклорності. Б. Олійник проповідує високі загальнолюдські цінності, зокрема він глибоко переконаний, що кожен повинен жити напруженим духовним життям, бути щирим і щедрим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті власного існування на землі, бо це відповідає
Коли хлопчина рятує пораненого птаха, він сам стає крилатим, тобто благородним, щасливим від гарного вчинку, через який розкривається його душа. Між хлопцем і птахом виникає взаємозв’язок: “щовесни
У стосунках “олюдненого” птаха і хлопчика-напівптаха головне – духовне спілкування, дружня підтримка й розуміння один одного:
А потім над селом вони злітали,
І зорі їм ховалися під крила,
І так обом їм хороше було!
Людина живе в гармонії з природою, у ладу з власним сумлінням і тому її земне буття сповнене злагоди і добра. Проте ця ідилія порушується.
Загребущий і зажерливий сусід, щоб приховати крадіжку, свідком якої мимоволі став довірливий птах, убиває журавля ціпком. І з його смертю юнак втрачає здатність літати, він раптово старіє.
Страшна, неприродна картина старіння: “Одна по одній зморшки проступали, кришилися зуби, западали щоки”. Але ще жахливіше духовне спустошення героя від втрати морального осердя, високих життєвих ідеалів.
Замість руки у юнака з’являється закривавлене “надламане крило”. Герой бере на себе смертельний біль крилатого побратима, загубленого звіром у людській подобі. Із загибеллю Журавлика рвуться гармонійні стосунки людини з природою, гине сама душа, яка не вміє боронитися від зла.
Сусід-злочинець порушив нормальний плин життя, тому все живе відштовхує його від себе. Кара злочинця – не в муках сумління, бо у таких людей його просто немає, а у вічному страху за себе, за свою персону, яка злочинними діями поставила себе поза законами людського існування.
Треба берегти “небо” – каже Олійник – людина мусить жити високими помислами, і хоч немає кари за вбивство людської мрії, душі,- це найстрашніший злочин.
Творчий доробок Б. Олійника позначений такими визначальними рисами, як громадянськість, посилена увага до морально-етичних проблем нашого часу, точність слова. Він поєднав у своїх творах кращі традиції попередників та елементи асоціативно-метафоричного мислення, потужний струмінь фольклорності.
Б. Олійник проповідує високі загальнолюдські цінності, зокрема, він глибоко переконаний, що кожен повинен жити напруженим духовним життям, бути щирим і щедрим, розуміти красу, неповторність світу, кожної миті власного існування на землі, бо це відповідає природі самої людини.
У поемі “Крило” Олійник використовує казковий сюжет: маленький хлопчик приносить додому і доглядає птаха з перебитим крилом, який стає йому добрим товаришем і братом, “олюднюється” зовні – має вишиту сорочку, кеди. Видужавши, журавлик щовесни повертається до свого рятівника, вчить його літати, розповідає про свої мандри, про Африку, Ніл і піраміди, схвалює його шлюб.
Коли хлопчина рятує пораненого птаха, він сам стає крилатим, тобто благородним, щасливим від гарного вчинку, через який розкривається його душа. Між хлопцем і птахом виникає взаємозалежність: “щовесни прилітатиму, брате, бо крилом я до тебе приріс”.
У стосунках “олюдненого” птаха і хлопчика-напівптаха головне – духовне спілкування, дружня підтримка й розуміння один одного:
А потім над селом вони злітали,
І зорі їм ховалися під крила,
І так обом їм хороше було!
Людина живе в гармонії з природою, у ладу з власним сумлінням, і тому її земне буття сповнене злагоди і добра. Проте ця ідилія порушується. Загребущий і зажерливий сусід, щоб приховати крадіжку, свідком якої мимовільно став довірливий птах, убиває журавля ціпком. І з його смертю юнак втрачає здатність літати, він раптово старіє.
Страшна, неприродна картина старіння: “Одна по одній зморшки проступали, кришилися зуби, западали щоки”. Але ще жахливіше :- духовне спустошення героя від втрати морального осердя, високих життєвих ідеалів.
Замість руки у юнака з’являється закривавлене “надламане крило”. Герой бере на себе смертельний біль крилатого побратима, загубленого звіром у людській подобі. Із загибеллю Журавлика рвуться гармонійні стосунки людини з природою, гине сама душа, яка не вміє боронитися від зла.
Сусід-злочинець порушив нормальний плин життя, тому все живе відштовхує його від себе. Кара злочинця – не в муках сумління, бо у таких людей його просто немає, а у вічному страху за себе, за свою персону, яка злочинними діями поставила себе поза законами людського існування.
Треба берегти “небо” – каже Олійник – людина мусить жити високими помислами, і хоч немає кари за вбивство людської мрії, душі, – це найстрашніший злочин.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)