Кращі оповідання й збірники Генрі Лоусона

Класик австралійської літератури, Лоусон був сином норвезького моряка, емігранта, наведеного в Австралію “золотою лихоманкою” 50-х рр. XIX ст. Його мати – Луїза Лоусон. (1848-1920), письменниця, феміністка. Лоусон учився в сільській школі. Працював малярем, учителем у школі для маорі в Новій Зеландії, клерком. Почав з віршів, а потім спробував сили в нарисах і оповіданнях. В 90-х рр. він почав публікуватися в провінційній пресі в Австралії. В 1894 р. вийшов його збірник “Оповідання в прозі й віршах” – перша спроба зображення життя переселенців

з Європи, які з кінця ХYI ст. почали заповнювати австралійські простори в пошуках житла й роботи

Ці люди назавжди залишилися героями добутків Лоусона, якого надзвичайно любили сучасники, і який і сьогодні залишається одним з найвизначніших, справді народних письменників Австралії.

Кращі його оповідання, які ввійшли в збірники “Поки закипає казанок”, “На дорогах і за огорожами”, “Джо Вильсон і його товариші” і ін., правдиво й без прикрас передають важке життя “маленької людини”: золотошукача, шахтаря, фермера, погонича худоби, що мандрує найманця. Віра в духовні можливості людини,

у силу товариської солідарності ніколи не залишає Л., тому його оповідання, які нерідко мають трагічний кінець, не залишають відчуття безнадійності. Чуйність, великодушність, незмінна готовність виручити в лиху, пустотливий, глузливий гумор – ці якості характерні для зображених Лоусоном бідняків і допомагають їм витримати халепи й горе. Пише Лоусон скупо й просто, утримуючись від авторських коментарів, дозволяючи героям самим характеризувати себе живою, яскравою народною мовою

Творча манера Лоусона формувалася під безпосереднім впливом книг Ф. Брет Гарту й Ч. Диккенса. Контрасти бідності й розкоші, сплав гумору й патетики, сатиричний гротеск, іронічний перифраз завершуються силою заключного акорду, у якому звучить торжество добра. З дитинства на згадку Лоусона запали десятки былей і небилиць, почутих від золотошукачів, погоничів волів, бурлак, з типовими інтонаціями, ритмом, повторами. Австралійська новелістика XIX ст. увібрала культуру фольклорного оповідання. Основним матеріалом Лоусону послужили враження дитинства і юності: поїздка 1892 р. у Буш, у райони, охоплені страйками; життя в Новій Зеландії, де австралійці шукали порятунки від безробіття

У прозі Лоусона відкривається панорама сільської Австралії – містечка, де цивілізацію представляють пошта й корчма, занедбані ферми, цирюльни. Колізії оповідань про фабричного хлопчика Ерви Еспинолла і його матері, багатостраждальній поденниці (“Джонсова безвихідність”, “Будильник Ерви Еспинолла”, “Білл і Арви із заводу братів Грайндер”), підказані більшим індустріальним містом. Хлопчик, змушений стати годувальником сім’ї, жахливо боїться спізнитися на роботу й, навіть умираючи, турбується, щоб не проспати дзвінок будильника. Іронія оповідання полягає в тім, що будильник – подарунок дочки фабриканта. Трудівник, що вершить свій непримітний життєвий подвиг, в очах Лоусона – щирий герой, навіть якщо він випробовує поразку. В оповіданні робиться акцент на мужності й стійкості в боротьбі з безладдями й тим самим показуються широкі можливості людини з народу

У системі моральних і соціальних цінностей Лоусона на першому плані – товариськість. Умови життя – переходи через пустелю, артільна розробка золотоносної ділянки, боротьба зі стихіями – змушували австралійця особливо цінувати підтримку, відданість, безкорисливо протягнену руку допомоги

Безрадісна доля жителів тодішнього міста. Бруд, бідність, юрби обдертих безробітних – все це Лоусон бачив особисто в Сіднеї й в інших містах Австралії. “Немає гіршої в’язниці для бідної людини, чим місто”, – говорить він у своєму невеликому нарисі “Нічліг на вулиці й зупинка в дорозі”. Перед читачем виникає вражаюча картина: брудні лахміття на тротуарі – це позбавлені дахи безробітні, які влаштовуються на нічліг. Прикрившись брудною газетою, вони ненадовго поринуть у важкий, неспокійний сон, а ледь займеться світанок, з’явиться поліцейський і, розштовхавши їхнім чоботом, прожене ладь

Лоусон – майстер малої форми, що вмів дати яскравий опис характеру, наблизився до жанру роману у своєму циклі із чотирма невеликими повістями про Джо Вильсоне. Фермер Джо Вильсон розповідає про своє життя, шкодуючи про помилки молодості й втраченій чистоті почуттів. Кожна із цих повістей зосереджена на психологічно значущих, навіть критичних моментах і періодах. В “Сватання Джо Вильсона” – юнацька любов, перипетії залицяння й сватання. В “Своячці Брайтона” – мучення батька, коли далеко від житла, у дорозі, важко занедужав трирічний син.

У повістях “Підлийте герані” і “Нова бричка на Лехи Крик” Джо й Мэри показані в шлюбі: краса й поезія руйнуються під впливом невдач, матеріальних турбот, нелегкого побуту. Демократичний характер Творчості Лоусона проявляється не тільки в тематиці його добутків, але й у мові письменника. Для Лоусона далеке замилування формою. Мова його добутків надзвичайно простий, лаконічний, йому не властиві будь-які стилістичні надмірності. У самій простоті мови, у скнарості язикових засобів полягає глибокий зміст і більша художня виразність. Більшість оповідань Лоусона звучать так, начебто їх розповідає простий “вегмен”, сидячи біля багаття, на якому гріється бляшаний казанок

Оповідання Лоусона мають значну художню й пізнавальну цінність. Прочитавши їх, читач ознайомиться з життям і побутом австралійського народу, з його національними звичаями й традиціями, які, всупереч усьому, живуть у народі, дороги серцю простих людей, про які з такою любов’ю писав Лоусон.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Кращі оповідання й збірники Генрі Лоусона