Краса врятує світ (за твором “До прекрасного”)
Хто відчув насолоду мистецтва,
Для того вже інші насолоди не існують.
А. П. Чехов
Сонет “До прекрасного” Вільяма Вордсворта, видатного англійського поета-романтика, розкриває перед читачем сутність мистецтва в житті людства, його функцію у формуванні “прекрасних” рис людини.
Вірш починається словами: “Святе мистецтво! В пензлі чи пері…” Автор визначає мистецтво як “святе”, бо вважає, що воно має якусь вищу силу та може увінчати будь-яку мить: чи то хмарина, що пливе в небесній висі, чи то “веселі промінці
Людина за будь-яких умов завжди повинна прагнути “прекрасного, святого” мистецтва, і тільки тоді її життя буде “чистим” і “яскравим”. Адже недарма Вордсворт у своєму сонеті визначає мистецтво як святе, що дарує людству вічну благодать.
Зарозумілі мудрування про мистецтво з рідкими посиланнями на сонет одного британця
Вітер дме в напрямку розмови про мистецтво, і, придушуючи бажання почати щонайменше від Адама та Єви (адже скільки існуємо ми, стільки ж існує й мистецтво – один з головних компонентів нашого життя), поставимо вітрило та з божою милостю пустимося в море зарозумілих мудрувань, попередньо перепрошуючи за банальність і повтори вічних істин.
Святе мистецтво! Саме такими словами починає свій сонет “До прекрасного” відомий британський лірик Вільям Вордсворт. І дійсно, мистецтво – святе, тому що воно є подарунком Богів, амброзією, насолодою для наших душ, втіленням чистої краси й мудрості. А якщо пишномовство залишити за бортом, то все буде ще простіше: мистецтво дає можливість нашому буттю, прикутому ланцюгом безумовних інстинктів виживання та продовження роду до чіткого й розміреного існування, стати життям, повним, насиченим і цілком нами усвідомлюваним (пишномовство за борт не схотіло). Людей людьми робить діяльність: розумова, фізична, творча. А мистецтво як раз і є плодом останньої – творчим відображенням дійсності (a-propos, тут закрався цікавий парадокс: фантазія, якщо розглядати її в контексті наших мудрувань, також є дійсністю).
В пензлі чи пері
Є сила дати вічність кожній рисі
Хмарини, що пливе в небесній висі,
Веселих промінців химерній грі.
І знову ж таки знімемо капелюха перед англійським поетом на знак поваги та нашої згоди з ним: за допомогою мистецтва ми маємо змогу передати швидкоплинну мить століття, народження й смерть, танок молекул і парад планет (та чи не є це одним і тим же?) І не просто передати, а й трансформувати їх нашою уявою, зобразити їх у нових іпостасях і… увічнити. Різцем, пензлем, пером чи просто неозброєними пальцями – усім їм підкоряться і простір, і час (в ім’я святого мистецтва!) Але не тільки в цьому його святість. Мистецтво, а краще навіть сказати “роль митця” – одна з граней діаманту, у якому заключено нашу сутність. Лише крізь “загартування творчістю” ми можемо повною мірою пізнати себе та свій внутрішній світ. Люди прийшли на цю землю вільними творцями (як не хотіли б служителі деяких релігій викривити це), і особисто я бачу ключ до розгадки всіх таємниць Всесвіту саме у мистецтві, бо суть його є акт творіння. Зрозумівши механізми останнього, ми зрозуміємо Абсолют.
Блукати лабіринтами думок про мистецтво і його роль у нашому житті важкувато навіть для їх власника. За планом я маю ще сказати про “благодать мистецтва” і його цілющу силу, про те, як воно інспірує нас, насичує енергією, дарує гармонію та резонує з нашими мікро й макро (космосами, світами та іншими теософськими й езотеричними термінами). Але на моєму морі вже повний штиль і біле вітрило провисло, та й банальностей хотілося б уникнути. Але є ідея: quіd pro quo – коротше, тепер ваша черга розповідати, як сприймаєте мистецтво та його роль у житті бутті (бажано, з посиланнями на той же сонет Вордсворта), а я буду слухати й насолоджуватися бунацією, у яку вже перетворився мій штиль.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)