Кохання на сторінках добутків І. О. Буніна
У першій половині двадцятих років як ніколи сильна у творчості Буніна боротьба двох початків: життя і смерті. Протиставлення смерті письменник бачить у коханні. Ця тема стає головною для нього. За його переконанням, кохання – це прекрасні миті, що опромінюють життя людини. “Любов не розуміє смерті. Любов є життя” – ці слова Андрія Болконського з “Війни і мира” знайшли глибоке відбиття у творчості Івана Олексійовича Буніна. У двадцятих роках Бунін пише велике оповідання “Справа корнета Єлагіна”. Герой, закоханий в акторку,
Гаряче почуття його натрапляло на примхливий і мінливий її настрій. Єлагін болісно переживає переходи почуттів своїй коханої від раптових проявів любові до байдужості, майже байдужності. Герой був близький до самогубства, метався від розпачу до вибухів ніжності, з люті до пробачення. Як говорить на суді свідок Залеський, “вона то розпікала його (Єлагіна), то обдавала холодною водою”. Єлагіну доводилося постійно страждати від ревнощів, тому що Сосновська постійно була оточена шанувальниками. Дуже схожа ситуація описана й у повісті “Митине кохання, у романі “Життя Арсеньєва”, в оповіданні “Сни Ганга”. На думку письменника, жагуче кохання і жорстокі ревнощі викликають певного типу жінки, які є втіленням “типового жіночого єства”. Їх неможливо зрозуміти, їхні душі – бентежні, нестійкі, як би “недоліплені” природою. Ці жінки часто страждають і змушують страждати інших. От як говорить про них капітан, герой оповідання “Сни Ганга”: “Є, брат, жіночі душі, які вічно нудяться якоюсь сумною спрагою любові і які від цього самі ніколи і нікого не люблять. Є такі – і як судити їх за всю їхню безсердечність, облудність?.. Хто їх розгадає?”. Тим часом чоловіки із загостреною чутливістю, з розвиненою уявою віддають своє серце таким жінкам з тією же безоглядністю, з якою вразливий, захоплений Єлагін зачаровується примхливою й істеричною Сосновською. Особливе місце у творчості Буніна займає цикл оповідань “Темні алеї”. Критики назвали його “енциклопедією любові”. Іван Олексійович досліджує і описує найрізноманітніші відтінки взаємин двох. Це і ніжні, піднесені почуття (оповідання “Руся”, “Наталі”), і бурхлива пристрасть (“Зойка і Валерія”, “Галя Ганська”, “Дубки”), і прояв суперечливих емоцій (“Антигона”, “Візитні картки”). Але в першу чергу Буніна цікавить щира земна любов, “гармонія землі і неба”. Така любов нечасто зустрічається у житті, але відчути її – величезне, ні із чим не порівнянне щастя. Однак вже давно помічено, що чим сильніше, яскравіше й досконаліше кохання, тим скоріше йому призначено обірватися. Але обірватися – не значить загинути.
Це почуття опромінює весь життєвий шлях людини. Так, в оповіданні “Темні алеї” Надія, власниця “постоялої світлиці”, через все життя пронесла кохання до пана, що колись спокусив її. “Молодість у всякого проходить, а любов – інша справа”, “Все проходить, так не все забувається”, – говорить вона. І пан Микола Олексійович, що колись кинув її, розуміє, що кращі миті його життя пов’язані із цією жінкою. Але минулого не повернеш. В оповіданні “Руся” герой двадцять років не може забути чудесну дівчину, у сім’ї якої він колись служив репетитором. Але закоханим довелося розстатися, і з тих пір пройшло багато років. Герой постарів, одружився, але як і раніше пам’ятає, як “один раз вона промочила в дощ ноги… і він кинувся роззувати і цілувати її мокрі вузькі ступні – подібного щастя не було у всьому його житті”. А от перед нами героїня оповідання “Холодна осінь”, що проводила на війну свого нареченого холодним осіннім вечором. Через місяць його вбили, але почуття до нього продовжує жити в душі молодої дівчини. Їй довелося багато страждати, перенести важкі випробування, але на порозі старості для неї важливо інше: “Але, згадуючи все те, що я пережила з тих пір, завжди запитую себе: так, а що ж все-таки було в моєму житті? І відповідаю собі: тільки той холодний осінній вечір. Невже він був колись? Все ж таки був. І це все, що було в моєму житті – інше непотрібний сон”. Читаючи бунінські новели, звертаєш увагу на те, що він ніколи не пише про щасливе, благополучне кохання. Так, гине від пострілу ревнивого коханця єдина жінка, яку по-справжньому покохав герой оповідання “Генріх”, вмирає від серцевого приступу Микола Платонович у новелі “У Парижі”, раптова поява божевільної матері Русі під час її побачення з коханим назавжди розлучає їх, іде в монастир героїня “Чистого понеділка”, вмирає від передчасних пологів Наталі. Чому ж Бунін ніколи не розповідає про щасливе кохання, що з’єднує закоханих? Напевно, тому, що з’єднання закоханих – це вже зовсім інші почуття і відносини. Тут немає місця стражданням і болю, але немає й того блаженства, “блискавиць щастя”.
Тому в той момент, коли історія кохання йде до щасливого завершення, неодмінно з’являються непередбачені обставини або вибухає катастрофа, аж до смерті героїв. Із властивим йому високою майстерністю письменник прагне зупинити мить на вищому зльоті почуттів. Ще однією цікавою особливістю кохання героїв є те, що вони немов уникають навіть думки про шлюб. У “Справі корнета Єлагіна” автор зауважує: “Невже невідомо, що є дивна властивість усякої сильної і взагалі не зовсім звичайної любові навіть як би уникати шлюбу?”. Дійсно, і Єлагін, і Сосновська розуміють, що шлюб між ними неможливий. В оповіданні “Гойдалка” герой ставить запитання: “Але який же я чоловік?” І отримує відповідь дівчини: “Ні, ні, тільки не це”. “Нехай буде тільки те, що є… Краще вже не буде”, – вважає вона. Герой новели “Таня” з жахом думає про те, що буде, якщо він одружиться з Танею.
А тим часом тільки її він кохає по-справжньому. Якось раз Бунін процитував чиїсь слова про те, що часто легше вмерти за жінку, чим жити з нею. Видимо, ця точка зору і знайшла відбиття в його оповіданнях про кохання. Можна погоджуватися із цим, можна не погоджуватися. Це не применшує краси і принадності бунінських новел. І неважливо, одружилися герої чи ні. “Усяка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена”. Ці слова із книги “Темні алеї” червоною ниткою проходять через всю творчість Івана Олексійовича Буніна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)