Корифей української літератури М. Старицький
М. П. Старицький – один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних добутків, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним суспільним діячем. Виходець із незаможної поміщицької сім’ї, де у великій пошані були журнали “Сучасник”, “Вітчизняні записки”, добутку російських і закордонних письменників, “Кобзар” Шевченко й збірника українських фольклорних добутків, юнак уже в студентські роки сформував свої суспільно-політичні й естетичні
И по стані здоров’я через десять років він залишає трупу й цілком віддається літературній справі
Мене вразило те, що все своє життя М. Старицький підкорило високої мети “душею й думкою послужить рідному народу” У листі до И. Франко, своєму товаришеві по перу, він писав: “Це
У п’єсах Михайло Старицький торкнувся різних проблем: нещаслива любов сільської дівчини, критика популярної в ті роки ідеї “злиття” пана з мужиком, соціальні взаємини в українському післяреформеному селі, творчих будніх акторів, національно-визвольна боротьба українського народу, поступове наростання невдоволення існуючими порядками й т. п.. Серед п’єс М. Старицького, найбільший слід у пам’яті залишили такі, як “Не судилося”, “Доля”, “Ой не ходу, Григорієві, та й на вечірницю”, “Остання ніч”. П’єса “Не судилося”, назва якої для приглушення соціального напрямку автор змінював кілька разів, увійшла в так званий золотий фонд нашої літератури. Головна героїня п’єси – селянська дівчина Катерина. Вона закохалася в панича. Історія традиційна, і вона дала можливість письменникові порушити актуальну проблему того часу: огидну суть суспільства, заснованого на соціальній нерівності. Письменник не просто висвітлює проблеми, а й виражає своє відношення до описуваного, викриває панський лібералізм і псевдопатриотизм у стилі Великого Кобзаря. За особистою драмою головних героїв автор побачив розтлінну панську мораль, носієм якої в п’єсі виступає Михайло Ляшенко.
Образ Катерини запам’ятовується надовго. Вона щиро любить і хоче з’єднатися з паничем навіки, проте своїм селянським розумом знає, що женяться тільки рівні. У душі дівчини є надія на гарну розв’язку. У відповідь на застереження Дмитра вона говорить: “Не звір же він?!”. І відбулося не так, як сподівалася: Катерина стала жертвою свого щирого почуття
Сильна й вольова, із глибокими щиросердечними почуттями, не змогла дівчина здолати пасивність панича, що не здатний боротися за свою любов. Ідея драми нагадує основну думку добутку А. Тесленка “Страчене життя”: у світі, де панує жадібність наживи, де процвітає лицемірство й користолюбство, жорстокість і розпуста, немає місця нічому світлому. Дмитро Вибоїн щиро любить Катерину й ненавидить паничів. Він знає добре, що паничі завжди жили неправдою. У гніві юнак убиває панича Михайла
Тему любові М. Старицький переносить і на сторінки соціально-побутової драми “Ой не ходи, Григорієві, та й на вечірницю”. Проте в цій драмі тема любові переростає в тему соціальних розбіжностей між працюючим людом і сільськими багатіями. Головні герої драми – вісімнадцятирічна дівчина Маруся й пристарелий Фома, що хоче одружитися з Марусею, намагаючись красу, любов замінити грішми. Фома діє мерзенними засобами: він розбиває щастя закоханих (Марусю щиро любить Григорій), що приводить до отруєння хлопця й божевілля дівчини. Ця Драма, позначена широким використанням музично-пісенного фольклору, і сьогодні входить у сценічний репертуар українських театрів
Видне місце у творчій спадщині М. Старицького займають добутки на історичні теми: ” Богдан Хмельницький “, “Оборона Бушеві”, “Маруся Богуславка”, “Остання ніч” і “Юрій Довбиш”. Письменник-драматург художньо досліджував історичне минуле й тим самим надихнув сучасників у їхній боротьбі за незалежність рідного краю. Щирим патріотом землі виступає Степан Братковский у п’єсі “Остання ніч”. Він – непідкупний і не розуміє тих, хто віддає “вітчизну свою”. З його вуст зриваються болісні слова, звернені до України: “Що відбудеться з тобою, Країна, коли тебе найкращі сини – заради страху, заради наживи – зрадять?”.
Драму “Доля” М. Старицький присвятив популярнейший акторці у свій час Марії Заньковецькой, що стала прототипом Марії Лучицькой – головної героїні драми. Лучицька хоче нести світле мистецтва широким масам, виховувати їх. Однак на її шляху багато перешкод: бездарна Квятковська, деспот Котенко, продажний журналіст Юркович. Лучицька – вольова жінка. Вона знаходить у собі сили й вертається ктеатру.
П’єса закінчується трагічно: талановита акторка вмирає. Таким гірким був її талант, такою гіркою була її доля. Творчість М. Старицького заслуговує високої оцінки. На думку Лесі Українки, він все століття піклувалося, “щоб наше слово не вмирало”. Його багатогранна творча діяльність була підпорядкована високому завданню підйому української національної культури на світові рівні, пробудженню приспаних національних почуттів, що є й на сьогоднішній день досить актуальним
(1 votes, average: 5.00 out of 5)