Конвульсії й загибель маленької людини в мережах відчужених сил
“Перетворення” я прочитала вперше до того, як ми почали вивчати творчість Франца Кафки. Не сховаю, мене трохи вразив сюжет його добутку. Щось подібне я зустрічала, мені здається, тільки один раз, коли зштовхнулася із творчістю едгара По. І на мене зробило враження не стільки саме перетворення, скільки подробиці, з якими автор описав його.
Йому вдалося настільки точно передати відчуття героя, його почуття, його поводження, що я змогла представити себе в ролі дивовижної комахи. Жах, кошмар, у який перетворилася його колись тихе й спокійне
Але є деталь, що мені не вдалося помітити при першому прочитанні новели. Я не побачила самого головного – тої “моралі”, що намагався донести до читача письменник. Але ж це те, із чим я й мої сучасники зіштовхуються щогодини, щохвилини. Це трагедія “маленької людини”.
Так, Грегор Замза був “маленькою людиною”. І він жив своїм “маленьким щастям”. У нього була сім’я. У нього була сестра, що він любив і цінував. У нього була, нарешті, ціль у житті – нагромадити грошей для того, щоб сестра надійшла
Дуже важко почувати, що ти не такий, як всі,.і тому навіть родичі відвертаються від тебе. Боляче усвідомлювати, що ускладнюєш і робиш нестерпної життя близьких. Але ще болючіше думати, що вони ненавидять тебе, не бажаючи навіть бачити потворну істоту
От як Франц Кафка описує фізичні страждання свого героя: “…Грегор – будь що буде – втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскіс ліг у проході, один його бік був зовсім поранений, на білих дверях утворилися потворні плями…”. Автор дуже докладно описав знущання батька над бідною істотою, у яке перетворився його син. І мені здається, що, описуючи фізичний біль свого нещасного героя, письменник намагався показати його моральну катастрофу. Я думаю,. що не на двері утворилися ці “потворні плями”, а в чистій душі Грегора відкрилися невиліковні рани. І не тіло героя обливалося кров’ю, а душу, що чувствовалаи в той же час відмовлялася зрозуміти поводження батька, сестри й матюкай
Але от, нарешті, сім’я звільнилася від каменю, що обтяжував неї. Грегор умер. Чи було це ударом для близьких? Чи важко було усвідомити смерть одного зі членів сім’ї? “Ну от, – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Бога”, – от реакція батька на повідомлення про смерть сина. Чи нормально це? Бездушно? Жорстоко? Франц Кафка досяг своєї мети. Кожний читач задумався над цими питаннями. І знайшов для себе єдино вірна відповідь. Я теж знайшла його, от він: кожна людина повинен постаратися зробити хоча б кого-небудь зі своїх близьких дійсно щасливим, подбати про долю кого-небудь, крім себе. І тоді, я вірю, менше буде на нашій планеті “маленьких людей”, сліз і трагедій самітності
(2 votes, average: 4.00 out of 5)