Колискова-заповіт юні (за віршем “Лебеді материнства” В. Симоненка)
Ніжна, ласкава, як подих літнього вечора, назва вірша В. Симоненка: “Лебеді материнства”… Неначе заколисують римовані дворядкові вірші:
Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима.
Спогадами лину до бабусиної колискової, яка оповиває ніжністю мою душу:
Не ходи до хати, коте волохатий, . Не буди дитяти…
І як переклик з народним – Симоненкове: Ой, біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Скільки суто народного, тонкого ліризму в цьому вірші! Метафоричні
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові на вії.
Але не лише ніжність, добро супроводжуватиме по життю дитину. Про це – материнські фантазії майбутнього її дорослого сина: Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу. Виростуть з тобою приспані тривоги.
Матір і рідна земля залишаються назавжди вірними своїй дитині, куди б її не закинула
За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата.
Крім тонкого ліризму вірш пронизує глибокий патріотизм, любов до Батьківщини: Василь Симоненко використовує художній засіб – анафору, що неодноразово звучить у вірші, як приспів:
Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Батьківщина для В. Симоненка асоціюється не з “ура”- патріотичними лозунгами, а з “білявою хатою”, “хмільними смерканнями” української ночі, вербами і тополями, тому щемливо-ніжно звучать і тужливі припущення матері:
І якщо впадеш ти на чужому полі. Прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть.
Недарма римуються слова: Україна – Батьківщина. Для Василя Симоненка ці слова – єдине ціле, як єдина і неподільна наша Батьківщина – Україна: так заповідав нам поет-патріот, “лицар на білому коні” в українській літературі.