Home ⇒ 📕Нові твори ⇒ Кого б ви у своєму класі, школі назвали інтелігентом?

Кого б ви у своєму класі, школі назвали інтелігентом?

ЧиВважаєте ви інтелігентом себе? Самий невтішний висновок, що виникає після прочитаного, полягає в тім, що інтелігентність, на жаль, перестала бути модної в сучасному суспільстві, особливо в молодіжному середовищі. Життя й справді, здавалося б, учить нас зовсім іншим манерам самоствердження. Конкуренція, нагромадження прибутків, на перший погляд, взагалі далекі будь-якій честі й моралі. А з іншого боку, хіба без них нині можливі просування по службі або елементарний добробут?

Останнім часом стало дуже модно дивитися на західні досвіди. Ми

охоче переймаємо заокеанські технології, користуємося комп’ютерами, виготовленими по американських або японських ліцензіях, копіюємо звички стильних артистів і моделей. Але дуже часто проходить повз нашу увагу культура спілкування лідерів закордонної еліти, їхній смак у доречно сказаному слівці, у постійній усмішливості й привітності, що іноді виглядає начебто штучної. Такий зовнішній етикет інтелігентної людини формується в них протягом декількох поколінь. Чи тому належні ми сподіватися на миттєвий результат? Внутрішня інтелігентність – результат тривалого й кропіткого виховання, звільнення

від шкідливих впливів навколишнього середовища. Вона показується в умінні контролювати власні емоції, співвідносити надбання свого інтелекту з культурою спілкування, бути в міру скромним і зваженим. Навряд чи я досяг хоча б половини такого гармонічного ідеалу. Але прагнути бути інтелігентним, а не по-фарисейски хизуватися інтелектом і вишуканими манерами вважаю обов’язком всього свого життя. Кожна людина, досягши певного віку, несе особисту відповідальність за наслідки своєї діяльності. Ми повинні знати й дотримуватися існуючих у суспільстві правових законів і відповідати за їхнє порушення. Це зрозуміло всім. Тому що тільки там, де немає влади вищої, чим закон, може йти мовлення й про існування соціальної справедливості

На мою думку, кожний має певні обов’язки щодо самого себе й інших людей і несе моральну відповідальність навіть у тих випадках, коли це не передбачено існуючими законами. Наприклад, дотепер не існує законів, згідно яких ми зобов’язані піклуватися про долю людства взагалі. Проте, сьогодні не можна не розуміти, що Майбутнє людства, збереження самого його існування, значною мірою залежить і від кожної людини, що проживає на земній кулі. Ми не можемо бути байдужими до долі нашої планети, майбутньому нащадків, і ми несемо за це відповідальність перед власною совестю.

Ніщо не зобов’язує нас піклуватися про здоров’я або добробут незнайомих нам людей. Але хіба ми можемо залишатися байдужими, знаючи, що у світі кожні дві секунди вмирає від голоду дитина?

Хіба ми зможемо уважати себе чистими, принаймні перед власною совістю, якщо хоча б не спробуємо зробити нехай невелику справу для поліпшення життя інших людей? Сьогодні значною мірою вирішується майбутнє нашої Малороссии. Визначенням цього майбутнього й шляхів, які б до нього вели, займаються переважно народні депутати й політики. Але хіба всі ми – не громадяни нашої Батьківщини? Хіба кожному з нас може бути байдужна її доля?

Наша свята обов’язок полягає в тім, щоб піклуватися про рідну матір і про Батьківщину, про інших людей і всю планету. І це, якщо задуматися, не просто гучні слова, а споконвічний закон людського співіснування. Сьогодні, на мою думку, Україна стала перед багатьма глобальними проблемами, починаючи від екологічних і закінчуючи духовними. Дарма навіть сперечатися, які з них важливіше – ті, що пов’язані з матеріальним життям людини, або ті, які стосуються духовності, адже вони нерозривно зв’язані. Кожне значне технічне відкриття можна було б використати й на користь людям, і на зло їм, навіть для їхнього знищення, як, наприклад, це трапилося з використанням атомної енергії. Усе залежало від того, у які руки попадав винахід – у руки людей високоморальних, які думали не тільки про себе, аморальних або виродків, одноденок, яким була байдужа доля не тільки майбутніх поколінь, а й своїх сучасників. Яким же шляхом повинна йти Україна, щоб вирішити самі хворобливі проблеми сучасності, поліпшити життя народу? Думаю, що все-таки шляхом підвищення людської культури, моральності, духовності. Тому що якщо взяти за пріоритет високий розвиток матеріального життя, те чому ж тоді люди відчували щастя й у найтяжчі періоди історії – у війну, голод, післявоєнну розруху? Вони так само любили, одружувалися, мріяли, вірили. І, навпаки, живучи в добробуті, люди все-таки нещасливі, сваряться, розводяться, ображаються. Якщо взяти глобальні проблеми, наприклад, екологічні, то хіба не від моральної “охайності” кожного з нас вона залежить? Чи може людина з високими моральними принципами віддати наказ скинути шкідливі відходи в ріку, вирубати коштовний ліс навіть при виробничій необхідності? Імовірно, немає. І так у кожному конкретному випадку, починаючи від держави й закінчуючи окремим громадянином

Основи духовності будуються в дитинстві. І якщо не буде приділятися досить уваги підростаючому поколінню, як зараз, те результатів чекати можна лише негативних. Що планую зробити особисто, щоб не пройти осторонь життя, осторонь розвитку нашої держави? Насамперед, хочу поповнити свої знання, одержати вище утворення. Одержавши диплом, буду реалізовувати свої професійні здатності на практиці. Ніколи не поїду за кордон, щоб збагатитися. Буду працювати у своїй державі й для свого народу