Казки Уайльда – втілення доконаної поетичної форми й поетичного мислення
Великий шлях розвитку пройшла в англійській літературі казка: від нехитрого фольклорного оповідання – до витончених притч Уайльда й фантастичних епопей Толкина, добутків великого узагальнюючого значення. В англійській літературній казці неважко помітити два основних напрямки: одне з них пов’язане з ім’ям Уайльда, інше як би обновляє фольклорні джерела казки, уводить читача в мир нової, уже авторський міфології, відкриває перед ним цілий фантастичний мир. Одним із творців цього напрямку можна вважати Льюиса Керролла.
Літературна
Разюче Несхожі з гострополемічними й у той же час догматичними трактатами Уайльда по естетиці його вірша в прозі й казки. Добірність і чіткість словесного малюнка роблять їхнім
Казки Уайльда вийшли в складі двох збірників: “Щасливий Принц і інші казки” (1888) і “Гранатовий будиночок” (1891). Звичайно, і по букві, і за духом вони помітно відрізнялися від народної казки – перед нами інший жанр, казка літературна, зміст якої глибоко суб’єктивний, пов’язаний зі світоглядом автора. Зразком, якому випливав і від якого відштовхувався Уайльд, була творчість X. К. Андерсена.
Серед казок Уайльда загальною темою – темою вірності дружбі й любові – об’єднані кілька кращих його добутків: “Щасливий Принц”, “Соловей і троянда” і “День народження інфанти”. Широкий діапазон почуттів, народжуваних казками Уайльда: від відчуття трагізму життя (” Хлопчик-Зірка”) до всеперемагаючої” іронії (” Велетень-Егоїст”, “Чудова ракета”). Іронія Уайльда в казках ніколи не доходить до сарказму, автором рухає добре почуття.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)