Його душа – мов Тронка у степах, Його душа – Собор надій високих. (Д. Кононенко)
“Його душа – мов Тронка у степах, Його душа – Собор надій високих”. (Д. Кононенко)
Коли цвітіння настає пора,
Коли весна смичком струмка заграє,
Тоді ми з днем народження вітаєм
Славетного Олеся Гончара!
/ Д. Кононенко /
Скільки б не пройшло весен і зим без Олеся Терентійовича Гончара, час не зітре пам’яті про великого сина великої родини, вірного правнука Кобзаря, про улюбленця українського народу. Тепер тільки з портрета дивляться на нас вишневою карістю очі, але ж однак зігріває він нас своєю посмішкою, щирим поглядом,
Тільки тепер ми можемо збагнути, скільки випробувань випало на його долю. Народжений 1918-го, коли Україна виборювала незалежність, сиротою-підлітком звідавши жахливі муки й страхіття голодомору 33-го року, юнацьким гострим розумом і зором прозрівши у зловісні ночі 37-го, беззастережно підставивши молоді студентські крила під мінометну чергу найбільшої світової війни, у 28 літ ставши живим класиком. Він підвівся на вершину слави, перетертий на жорнах заздрісних і постій-но контрольований системою, принижений улесливими ненависниками, ранимий і прощаючий, проникливий,
Ми знову і знову будемо перечитувати безсмертні твори О. Гончара, відкриваючи нові грані Гончаревих героїв:
Він – із тривог і болю,
Весь – неспокій!
Його душа – мов Тронка у степах,
Його душа – Собор надій високих!
Ущух “Циклон”!
Та вогник – пломенить!
І Бригантина в мандри вирушає,
До Берега Любові завертає,
Де майстер і тривожиться й не спить!
Певно, немає таких, хто б не читав і не переймався радощами і болями героїв повістей і романів письменника. Читаючи, жили життям Брянського і Черниша, Шури Ясногорської, а найбільше симпатій віддавали Хомі Хаєцькому. Добродушний, хитруватий, дотепний і розумний українець міцно прив’язаний спогадами до домівки. Хомині жарти – це спроба допомогти собі й іншим перебороти страх, додати однополчанам оптимізму. У нього давня козацька звичка сміятися навіть перед смертю, зневажаючи її. А чи не захоплювались Шурою Ясногорською? Вона випромінювала благотворне світло на згрубілих у походах бійців. Дует Ясногорська – Черниш – це мелодія скрипки, що співає про кохання. Вони бояться й собі освідчитися у почуттях, але ж палко кохають один одного.
Час вносить свої корективи у наші вподобання, а “Прапороносці” продовжують осявати душі все нових і нових поколінь. О. Гончар зумів у своїх творах по-особливому висвітлити найголовніше – Людину, зумів відшукати в душах своїх героїв незамулені джерела вірності й совісності, любові й ніжності, співчуття і милосердя, порядності й доброти, закладені самою природою. Дід Ягнич і чабан Горпищенко, Інна і Славко, Хима та Клим, Вірунька та Іван, скільки їх… Зачитувались “Собором”. Безжалісний час не дав зазвучати дзвонам “Собору” відразу, тільки через 20 років прийшов до нас роман, що сповнений великого гуманізму, краси, щирого вболівання за збереження цінностей архітектурних і чистоти людських душ. Складна доля у Ягора Катратого, колишнього махновця, потім заводського горнового, а потім пенсіонера. Скільки випробувань лягло на тендітні плечі Єльки. Спочатку настороженість, а потім і обурення викликає чиновник обласного масштабу Володька Лобода – “відщепок”, якого засуджує і автор, і читачі. Захоплення викликає собор-пам’ятка стародавньої козацької архітектури. Роман “Собор” розкрив нам очі на сучасний світ, складний і суперечливий, дав нам відповідь на питання, куди ми йдемо і що з нами буде. Він сповнений жорстокої правди і водночас віри в людину, вчить нас цінувати свою історію. “Бережімо собори наших душ” – це найсвятіший заповіт Олеся Гончара нам і нашим нащадкам.
Твори талановитого майстра слова – це наше духовне багатство, вірні друзі наші протягом усього життя. Вони підтримують віру в доброту і справедливість. Великий чудотворець взяв у вічний вирій тільки самого себе. Олесь Гончар не був, а є! Він вірив у перемогу сили добра, у відродження духовності нашого народу. Ім’я Олеся Гончара житиме в наступних поколіннях як символ безмежної любові до України, народу, історії, мови, як заклик до соборності і високої духовності.
І через 10, 20 років він буде нашим сучасником, бо це з його уст новітня Україна підхопила слова про рідну мову, про суверенітет, незалежність України, щастя народитися українцем. “Найвища краса – краса вірності”, – сказав О. Гончар вустами своїх героїв і сам був втіленням цієї краси і правди.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)