Іван Нечуй-Левицький – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII

ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII – 90-Х РР. XIX СТ.

Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)

Іван Семенович Левицький (літ. псевдоніми – І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семінарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відставку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левицький 2 квітня 1918 р.

Початок літературної

діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х – 80-х рр. були написані найбільш

Відомі твори письменника – “Микола Джеря”, “Кайдашева сім’я”, “Бурлачка”, “Старосвітські батюшки та матушки”, “Хмари”. На тлі художніх пошуків кінця XIX – поч. XX ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом.

Для прози І. Нечуя-Левицького характерне реалістичне відображення дійсності. Основна тема його творів – селянська. Увагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі й мораль селян, показує процеси,

що відбувалися в українському селі після скасування кріпосної залежності. У повісті “Микола Джеря” письменник зобразив селянина-правдошукача, життя якого було змарноване в постійній боротьбі з різноманітними проявами несправедливості. У повісті “Кайдашева сім’я” прозаїк змалював широку картину складних процесів, зумовлених селянською реформою. На думку автора, саме соціально-економічні причини змінили традиційний устрій народного життя. Вони позначились не лише на майнових відносинах, а й на всьому комплексі народної звичаєвості, моралі та психологічному складі селянина. В окремих творах письменник змалював життя української інтелігенції – найбільш глибоко ця тема розкрита в романі “Хмари”. Значний інтерес становлять фольклористичні та літературно-публіцистичні праці І. Нечуя-Левицького.

“Квітка, Куліш, Марко Вовчок – і Левицький. Він безпосередньо йде за тими трьома кращими нашими повістярами і знаменує собою дальший ступінь в обробці нашої повісті. Як рівняти його до попередників, він розсунув рямці розповідної форми в українському письменстві новими темами й свіжою їх обробкою, він дав низку яскравих типів з добре відомого йому життя народу”.

(Єфремов С. О. Іван Левицький-Нечуй.- К., 1924.- С. 140.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Іван Нечуй-Левицький – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XVIII