Іван Кочерга
Іван Кочерга народився 6 жовтня 1881 р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім’ї залізничника. Родина часто переїздила з місця на місце і тільки з 1891 року оселилася в Чернігові.
1899 р. юнак закінчує гімназію і їде до Києва, щоб вступити на юридичний факультет університету. Під час навчання захоплюється літературою, читає Гете, Метерлінка, Гейне, Гофмана, Новаліса. Це, звичайно, наклало відбиток на його подальший творчий стиль.
Після закінчення університету Іван Кочерга повертається до Чернігова, щоб працювати за фахом. Але активне театральне
На початку 20-х років він робить спроби писати самому, знову звертаючись до театру. 1910 р. пише п’єсу російською мовою “Песня в бокале”, а в 1913 p., теж російською мовою, п’єсу “Дівчина з мишкою”. В обох п’єсах розвивається романтичний мотив погоні за мрією, намагання досягти ідеалу.
Іван Кочерга пише ще кілька п’єс російською мовою після свого переїзду до Чернігова у 1914 р.
Згодом у творчому спрямуванні автора відбувається
1925 р. – завершується робота над п’єсою “Фея гіркого мигдалю”, яка приносить авторові успіх у глядачів та схвальні рецензії критиків.
1927 р. – драматург пише п’єсу “Алмазне жорно” про героїв Коліївщини. 1928 р. з’являється комедія “Натура і культура”, драма феєрія “Марко у пеклі” та кілька кооперативних п’єс.
Справжня перлина драматичної творчості Івана Кочерги – драматична поема “Свіччине весілля”(друга назва “Пісня про Свічку”), була створена у 1930 р. У сюжетну основу твору покладено справжній історичний факт – заборону литовськими князями світити вночі світло в Києві у XV-XVI ст. За часів Великої Вітчизняної війни І. Кочерга живе в Уфі, працюючи в Інституті літератури Академії наук України, редагує газету “Література і мистецтво”. У цей період він не створює значних з літературної точки зору творів.
1944 р. драматург повертається до Києва і реалізує свій давній задум – пише романтичну драму “Ярослав Мудрий”, яка стала великим досягненням української драматургії.
Іван Кочерга намагається вирішити проблеми сучасності за допомогою романтичних ідей – прагнення людини до здійснення мрії, ідеалізації романтичного образу історичної особистості. Звертається він і до напівказкових образів, таким, наприклад, стає образ Карфункеля.