Іван Франко – велика й сильна людина
Високий чоло, сірі, небагато холодні очі, у лініях підборіддя щось енергійне, уперте, скромно одягнений, – він тихий і зовсім непомітний, поки мовчить. А заговорить – і вам стане тепло і ясно від світла його очей. Сильна, цільна натура, що гордо вийшла з життєвого бою! Бачиться він мені в образі бідного апостола: сидить в убогій хаті й плете рибацькі мережі. Плете мережі, пише поему “Мойсей”. Франко став новатором у галицькій літературі. Не тільки у формі або творчій манері, а й у своєму відношенні до фактів життя, які зображує. Наскрізь
Франко – лірик високої проби, а його кращі вірші часто просяться на музику. А ще – відомий суспільний діяч, засновник радикальної партії, видавець газети “Народ”, дійсний член Петербурзької й Празької академій наук, почесний доктор Харківського університету. Геній українського народу Іван Франко піднявся над сторіччями.
А в бурі ревіння, як громи навесні Ламали твоїх велетнів корони, У твоїх галузях шукав я охорони
Від цього велетня іде шлях до села, до батьківської кузні, у якій кувалися міць характеру й незламність духу Муляра, сталь і ніжність його поетичного голосу й слова. Як мудро сам народ наш двома словами назвав творчість великого поета: “Колодязь Франко”, тобто скільки не черпай з нього, а він однаково залишається повним… Виховання його від самої колиски проходило в нестатку й строгій обстановці. Дорога ненька співала йому над колискою пісні. Іван Франко сам згадує про це у своєму вірші “Пісня й робота”, у якому ненька рідна увесь час йому повторювала: “Синок, кріпися! Адже ми з тобою простого роду, тому тільки роботою й можемо жити й існувати”. І він працював. І все життя його – робота. Титанічна, виснажлива. Заради нового життя, добра у світі й на рідній землі. От потрібно тільки розбити тверду скелю неправди й пробитися до світла, навіть якби довелося покрити костями шлях до тією овіяною мрією життя. Могутнім акордом звучить і свята віра в “Мулярах” Франко…
“Нам би тієї віри, тієї впевненості, тієї сили в боротьбі…”.
Але людина, яким би сильним він не був, не може жити однією боротьбою, одними суспільними інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народної. Є у Франко чудова річ – лірична Драма “Зів’яле листя”. Прочитаєш її й задумаєшся: так хто ж Франко – поет боротьби або поет-лірик, співак любові?..
Між багатьох разнопланових і разножанрових творів Івана Франко виділяється лірична драма “Зів’яле листя” – збірник неповторних поетичних шедеврів, у якому ми відкриваємо багатий особистий мир поета, його “незаліковані рани, невтішні болі, що завмер у серце любов”. У центрі драми – невимовні страждання ліричного героя, оскільки любов його безнадійна. Страждання й болісні роздуми, надії й розчарування, біль, трепетна ніжність і сум за втраченим – ці глибинні почуття пораненої душі залишив нам поет у своєму добутку. Спочатку збірника – ластовиння, життєстверджуючі мотиви “молодої любові”. Палка пристрасть звучить у віршах “Не знаю, що мене до тебе тягне”, “За що, красуня, я так тебе люблю”, “Як на вулиці зустрінеш”. Ліричний герой любить і страждає, але не проклинає ту, котра приносить йому ці страждання, тому що без її життя втрачає зміст: “Що мені без тебе щастя? Звук порожній! Що мені без тебе горі? Щедра і йому ціна”. Любовна лірика збірника “Зів’яле листя” вражає силою й глибиною почуття. Усе, що є в нашій мові найніжніше, все багатство почуттів б’ється й пульсує в кожному рядку “Зів’ялого листя”. Його любов – “горем п’яна, безнадійна”, його любов – це те “найкращий спів…”, а улюблена – “дівчина-зірочка”, красу якої “…переллю в пісню, вогонь очей – у дзвінкі хвилі мови, корали вуст – у ритми голосні”.
Зачарують нас коштовні ліричні перлини другої частини: “Ой ти, дівчина, з горіха зерно”, “Червона калина, чого в лузі гнешся?”, “Чого є мені в сні?”. А далі – розпач ліричного героя, що утомився жити. Він спустошений і надламаний, душу виснажена й мертва (“Вона вмерла – ні, це я вмер”). Збірник “Зів’яле листя” – нев’янучий вінок пісень великого Муляраа, що поет сплело зі своєї любові, своїх таємних поривів і мріянь, своєї туги й болю
(2 votes, average: 3.50 out of 5)