Іван Франко. Короткі відомості про письменника. Історична поема “Іван Вишенський”. TЛ: історична поема
УРОК 26
Тема. Іван Франко. Короткі відомості про письменника. Історична поема “Іван Вишенський”. TЛ: історична поема.
Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях І. Франка; ознайомити учнів з передісторією написання поеми “Іван Вишенський”; розвивати навички сприйняття інформації на слух, навички виразного читання, вміння коментувати прочитане; виховувати почуття гордості за приналежність до нації, яка має таких самовідданих борців.
Обладнання: ілюстрація С. Караффи-Корбут “Старець Йван”, малюнки до
Епіграфи.
Лиш боротись – значить жить!
…………………………………………
Мій поклик: праця, щастя і свобода…
І. Франко
Хід уроку
І. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.
1. Логічна хвилинка.
– Напишіть слово, яке об’єднує два малюнки. Поясніть відповідь. “Фарбований Лис” (Ілюстрація), “Захар Беркут” (Ілюстрація). (Відповідь: Іван Франко).
2. Слово вчителя.
– Сьогодні на уроці ми пригадаємо відомі факти
II. Актуалізація опорних знань учнів.
1. Літературний диктант “Допиши дату”.
– Іван Франко народився (27.08.1856 р.) в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту на Львівщині.
– Коли Івасеві виповнилося (6 років), батько віддав сина до школи у сусіднє село Ясениця-Сільна.
– (1864 р.) Франко перейшов до Головної міської школи в Дрогобичі.
– (1865 р.) помер батько.
– (1872 p.) померла мати.
– (1875р.) став студентом Львівського університету.
– (1877р.) за зв’язки з прогресивними українцями зі Сходу кинули до в’язниці.
– (1885 р.) видав збірку “З вершин і низин”.
– (1887р.) вперше відвідує Київ і знайомиться з майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською.
– (1900 р.) вперше публікує поему “Іван Вишенський” у збірці “Із днів журби”.
– (28.05.1916 р.) помер І. Франко, похований у Львові.
– (2006 р.) вся планета урочисто відзначила Рік Франка з нагоди 150-літнього ювілею.
(Вчитель збирає кілька робіт для оцінювання; один учень зачитує дати для перевірки).
2. Гра “Мозаїка”.
(Вчитель із конверта виймає картки, на яких написані слова чи словосполучення, що стосуються життя і творчості письменника, та роздає учням, вказуючи на те, що кожен має відшукати ту таблицю, якій відповідає його слово. Коли сформуються групи, вони повідомляють нову інформацію про І. Франка, яку почерпнули із прочитаного в таблиці.)
Фрази:
І група Перебування у Дрогобицькій гімназії
– перший учень класу
– викладання німецькою мовою
– Дрогобич
– “осляча лава”
– нагородження книжкою
II група Дитинство
– Нагуєвичі
– батькова кузня
– мамині пісні
– священик Йосип Левицький
– в юні літа – книгозбірня
III група Студентські роки
– Львів
– філософський факультет
– секретар журналу “Друг”
– перша книга поезій
– старанний студент
IV група Друзі і соратники
– Олена Пчілка
– Михайло Драгоманов
– І. Нечуй-Левицький
– М. Лисенко
– І. Тобілевич
V група Захоплення
– книголюб
– грибництво
– рибальство
– піші мандрівки
– музика
III. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.
1. Пояснення вчителя.
– У тісному єднанні з народним життям розвивався й міцнів геній Івана Франка. Мабуть, ніхто з українських письменників не зробив стільки для розвитку рідної літератури, як Франко.
До п’ятої збірки поета “Із днів журби” (1900) ввійшла поема “Іван Вишенський”, яка пов’язана з історичними джерелами, що досліджував, вивчав та перекладав І. Франко. Цю історичну поему він присвятив Агатангелу Кримському (1871 -1941) – українському письменнику, літературознавцю і мовознавцю, який досконало володів 50 мовами. У 1895 р. в журналі “Киевская старина” А. Кримський надрукував розлогу рецензію на статтю Івана Франка “Іван Вишенський і його твори”, високопрофесійно уточнив деякі наведені Франком факти й допоміг Іванові Яковичу краще зрозуміти життя і творчість письменника-полеміста.
2. Словникова робота.
Історична поема – це ліро-епічний твір, в якому діють реальні історичні особи та художньо зображуються певні історичні події.
Іван Вишенський – реальна особа, що перебувала на Афоні і прийняла найвищі чернечі випробування.
Афон – незалежна чернеча держава, заснована в 972 р. У наш час – Патріархія Константинополя. У бібліотеках монастирів, що містяться на Афоні, зберігається понад 12000 стародруків. Вважають, що серед них є книги із бібліотеки Ярослава Мудрого. Афон – місце паломництва християн.
3. Виразне читання поеми “Іван Вишенський” з посиланнями на тлумачення слів (I-VI ч.)
4. Евристична бесіда:
– Де відбуваються події, описані у творі?
– Чому протиставляється райська природа строгому чернечому життю?
– Як ви ставитеся до рішення І. Вишенського решту життя прожити в печері над морем, будучи відрізаним від усього світу?
– Чому 1. Вишенський не обірвав павутину? Яка легенда спала на думку старцеві?
– Яких спокус земного світу найбільше боїться аскет Вишенський? Про що це свідчить?
– Як ви оцінюєте факт, що милосердний аскет не врятував муху під павука?
5. Робота з ілюстрацією С. Караффи-Корбут “Старець Йван”.
– Які почуття й роздуми викликає у вас цей малюнок?
– Складіть словесний портрет І. Вишенського на основі ілюстрації.
– Зачитайте проілюстрований епізод поеми.
6. Практичне завдання.
Пригадайте епіграфи до уроку. Поясніть, як ви їх розумієте.
IV. Підбиття підсумків.
V. Домашнє завдання.
Дочитайте поему “Іван Вишенський”; підготуйте відомості про цього письменника-полеміста. Опрацювати статтю у підручнику на с. 126-128.
Додаток до уроку 26
Іван Франко (1856-1916)
Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у підгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького повіту в родині сільського коваля.
Вчився він у сільській школі, спочатку в Нагуєвичах, а потім у Ясениці-Сільній, у Губичах; з 1864 по 1867 рік – у Дрогобицькій школі василіян, а далі у гімназії, яку закінчив 1875р.
Його батько, Яків Іванович, помер, коли І. Франкові було лише близько одинадцяти років. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свій перший вірш. Вітчим добре поставився до свого пасинка і дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзі у молодого гімназиста померла і мати (1872 року), яку він дуже любив і присвятив їй свої згадки у вірші “Пісня і праця” (1883р.), у поемі “Гадки на межі” (1881р.).
І після смерті матері Івана Франка вітчим, одружившись вдруге, не змінив свого ставлення до пасинка і допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року Іван Франко закінчує Дрогобицьку гімназію і одержує атестат зрілості.
Вже з дитячих років “Кобзар” Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гімназії Франко знайомиться з літературою польською, німецькою, французькою, з латинськими класиками.
Влітку 1874 року І. Франко подорожує вперше самостійно по Підкарпаттю (Лолин, Тур’я, Волосенки і т. д.) і робить фольклорні записи, а восени 1875 року вступає на філософський факультет Львівського університету.
Ще гімназистом він друкує свої перші літературні твори в студентському університетському журналі у Львові “Друг”. Вступивши до студентського “Академічного гуртка”, Франко став активним працівником і автором його органу: вміщує поезії, переклади, друкує першу велику повість “Петрії і Довбущуки”, з особливим запалом знайомиться з російською революційно-демократичною літературою, друкує в “Друзі” (1877 р.) переклад роману М. Чернишевського “Что делать?”, перекладає вірші Пушкіна “Ворон к ворону летит” та “Русалка”, що ввійшли в першу збірку поезій “Баляди і росказы” (1876 p.).
Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І. Франка та членів редакції журналу “Друг”. Після звільнення із в’язниці (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І. Франко стає на шлях активної боротьби з австрійською монархією, з носіями соціального і національного гніту в ній.
Разом з М. Павликом І. Франко починає видавати журнал “Громадський друг”, у якому друкує свої вірші “Товаришам із тюрми”, нарис “Патріотичні пориви”, початок повісті “Boa constrictor”. Коли ж поліція конфіскувала журнал (після другого номера), назву журналу було змінено на “Дзвін”. Тут Франко друкує свій знаменитий програмний вірш “Каменярі” та оповідання “Моя стріча з Олексою”. Четвертий – останній номер журналу вийшов під назвою “Молот”. В ньому закінчив І. Франко друкування повісті “Boa constrictor”, сатиричний вірш “Дума про Наума Безумовича”, свою знамениту статтю “Література, її завдання і найважніші ціхи”.
У кінці 1878 року І. Франко став редактором органу друкарів “Ргаса” і перетворює його на орган всіх робітників Львова. Він починає видавати “Дрібну бібліотеку”, пише для віденського “Слов’янського альманаха” ряд новел, серед них “Муляра” для нової задуманої газети “Нова основа”, “Борислав сміється”, працює над перекладами “Німеччина” Г. Гейне, “Фауст” Гете, “Каїн” Байрона і т. д.
У березні 1880 року I. Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге заарештовують у зв’язку з судовим процесом, що його вів австрійський уряд проти селян в Коломиї. Три місяці просидів І. Франко у тюрмі, після чого його було відправлено у супроводі поліцая до Нагуєвичів і ще раз по дорозі посаджено у Дрогобицьку тюрму, що її описав потім І. Франко в оповіданні “На дні”.
Повернувшись після таких “мадрівок” до Львова, І. Франко у газеті “Ргаса” латинськими буквами опублікував свій знаменитий вірш “Гімн” (“Вічний революціонер”).
У 1881 p. І. Франко видає польською мовою брошуру “Про працю. Книжечка для робітників”. З цього ж року він починає видання журналу “Світ”, у якому від номера до номера друкує повість “Борислав сміється” (повість так і не була закінчена в зв’язку із закриттям журналу), тут же друкує свою відому статтю “Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка”.
У журналі “Світ” І. Франко друкує ряд своїх поезій, що ввійшли потім у збірку “З вершин і низин”. У цей період І. Франко публікує в журналі “Зоря” історичну повість “Захар Беркут”, велику статтю “Іван Сергійович Тургенев”.
Мріючи про видання власного журналу, письменник двічі виїжджає до Києва (1885, 1886 pp.), щоб отримати від київської “Громади” матеріальну допомогу.
В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана “у позиченому сурдуті” І. Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хоружинською і повіз молоду дружину до Львова. Викинутий із “Зорі”, без всякого заробітку, автор мусить шукати для себе будь-якої роботи. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети “Кур’єр Львовський”. Цього ж року виходить збірка “З вершин і низин”.
В серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Росії. І. Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії. Заарештований разом з студентами, І. Франко знову просидів у в’язниці десять тижнів і був випущений без суду.
У 1890 році разом з М. Павликом І. Франко видає двотижневик “Народ”, що став органом заснованої цього року Української радикальної партії. Тут письменник друкує такі відомі сатиричні оповідання, як “Свиня”, “Як то згода дім будувала”. В цьому ж році вийшла збірка оповідань автора “В поті чола” з передмовою М. Драгоманова та автобіографією І. Франка.
I. Франко організував у Львові “Наукову читальню”, в якій виступав і сам, та працює над докторською дисертацією.
Львівський університет, в якому керував кафедрою української літератури О. Огоновський, не взяв написану 1. Франком дисертацію до захисту. Та своєї мети автор не залишає, він виїжджає в Чернівці, а коли й там нічого певного не накреслюється, перебирається восени 1892 року у Відень, слухає там лекції відомого славіста професора Ягича і пише свою докторську дисертацію “Варлаам і Йоасаф” – старохристиянський духовний роман і його літературна історія”. В червні 1893 року йому присуджено науковий ступінь доктора філософії.
1893 року І. Франко видає друге, доповнене, видання збірки “З вершин і низин”.
1894 року, коли помер професор О. Огоновський, І. Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті. З великим успіхом прочитав він пробну лекцію, але до кафедри його не було допущено.
На останнє п’ятиріччя XIX ст. припадають три поетичних збірки І. Франка: “Зів’яле листя” (1896 p.), “Мій Ізмарагд” (1898 р.) та “Із днів журби” (1900 р.)
В цей період 1. Франко починає видавати журнал “Житє і слово” (журнал виходив з 1894 по 1897 рік). В ньому вміщує письменник свої прозові, поетичні та науково-публіцистичні твори, а також переклади. Так, у журналі І. Франко опублікував свої повісті “Основи суспільності” та “Для домашнього вогнища”, драматичні твори “Учитель”, “Сон князя Святослава” та сатиричні оповідання “Чиста раса”, “Опозиція”, переклади з сербської епічної поезії та інші. Журнал “Житє і слово” знайшов широкий відгук у тодішній пресі. На його появу відгукнулось і російське “Этнографическое обозрение”. В цей же період галичани тричі висували хлопського сина до австрійського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслідок різних виборчих махінацій, видатного письменника обрано не було.
Свідченням високого авторитету письменника є святкування 25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка, влаштоване з ініціативи прогресивної молоді. На відзначення ювілею було видано збірник “Привіт д-ру Івану Франку в 25-літній ювілей літературної його діяльності складають українсько-руські письменники” (Львів, 1898р.) та “Спис творів Івана Франка за перше 25-ліття його літературної діяльності 1874-1898”, зроблений М. Павликом. У збірнику взяли участь Леся Українка, І. Карпенко-Карий та інші. На другий день після свята, 31 жовтня 1898 року, у Львові відзначався столітній ювілей “Енеїди” I. П. Котляревського. Ювілей розпочався читанням “Великих роковин” І. Франка і був ніби продовженням ювілею його автора.
У ювілейний рік І. Франко видає збірку поезій “Мій Ізмарагд”. На цей же час припадає і написання ряду інших великих поетичних творів І. Франка, зокрема поеми “Похорон” (1899 p.).
На початку 90-х років виходять збірка поезій “Із днів журби” (1900р.), повість “Перехресні стежки” (1900 р.) та інші.
З 1898 року у Львові починає виходити журнал “Літературно-науковий вісник”. І. Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу, фактично його робочим редактором і друкує тут свої літературознавчі статті “Із секретів поетичної творчості”, “Леся Українка” та інші.
На революцію 1905 року в Росії І. Франко відгукується своєю знаменитою поемою “Мойсей”, віршами із збірки “Semper tiro” (згадаймо хоч би вірш “Конкістадори”), закликаючи “на все підле й гидке бистрії стріли пускать” (“Стріли”, 1903 p.).
В 1904 році, влітку, І. Франко викладає історію української літератури на “Наукових курсах” у Львові (вісімнадцятигодинний “Огляд української літератури від найдавніших часів до кінця XIX віку”), цього ж року пише статтю для російського словника Брокгауза і Єфрона “Южнорусская литература”.
В 1907 році І. Франко знову пробував посісти кафедру у Львівському університеті, але на свою заяву не одержав навіть відповіді.
Моральну підтримку знаходить письменник у громадських колах Наддніпрянської України. В 1906 році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності. М. М. Коцюбинський виступає в Чернігові з рефератом “Іван Франко”, у якому називає письменника людиною могучого голосу і дзвінкого поетичного слова, реалістом у кращому розумінні цього слова.
В 1906 році виходить його збірка поезій “Semper tiro”, в 1907 році – повість “Великий шум”, в 1910 році – “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.”
В 1913 році розпочались ювілейні святкування сорокаліття літературної діяльності письменника, готувалися до видання ювілейні збірники. Та перша імперіалістична війна обірвала їх видання.
Здоров’я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913 p.), коли йому ставало легше, знову гаряче брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна “Борис Годунов” І. Франко написав 1914 p., цього ж року написав статтю “Тарас Шевченко” та поеми “Євшан-зілля”, “Кончакова слава” і чимало поезій.
За весь час своєї діяльності 1. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів зі світової літератури. Чимало його поетичних творів не друкувалися у збірках, а лише у періодичній пресі або ж залишилися в рукописах.
У 1915 році здоров’я письменника різко погіршало. Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Тут він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т. Г. Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі. 31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника споруджено пам’ятник: висічена на камені фігура робітника-каменяра.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)