Історичні проблеми в сучасній літературі (по романі А. Рибакова “Тридцять п’ятий і інший роки”)
Труна на лафеті, коні круп.
Вітер сюди не доносить мені звуків
Росіян військових плачучих труб…
И. Бродський
Історичні проблеми завжди будуть хвилювати письменників, тому що людський рід у цілому й кожній окремій людині, позбавлена історичної пам’яті, що забув або намагається забути власне минуле й минуле свого народу, втрачає своїх Корінь, перетворюється в маріонетку, який легко маніпулювати тим, у кого більше влади. Історична пам’ять —і це щось начебто духовного щеплення проти аморальності.
Письменник А. Рибаков
Сашко досить оригінальним способом хоче прилучитися до історичного моменту: він пише лист самому Сталіну, у якому намагається сполучити несумісні речі. Герой клянеться у своїй моральній чистоті й відразу виражає готовність пожертвувати нею. Не менш сумбурно він зливає воєдино мимовільне й безглузде зрадництво, капітулянтство й переконаність у тім, що зрадництва, властиво, немає. На мій погляд, у герої Рибакова більше звучить голос молодої, що жадає діяльності крові, а не політичної переконаності. Найбільше на світі Сашко мріє реалізуватися як знаменитий письменник. Але й тут його мрії виборчі: не хоче бути таким, наприклад, як Марасевич. Йому більше по душі бути іншим: “Письменники! Совість народу! На Русі письменники завжди вважалися совістю народу —і Пушкін, Толстой, Достоєвський, Чехов…”
З такими, у загальному-те, гідними поваги думками Сашко знайомиться з інформацією про перший процес: читає письменницькі відгуки, заклики Катаєва, Артема Веселого, Олексія Толстого, Агнії Барто знищити всіх ворогів народу.
“Виходить, письменники вірять! Виходить, знають, що це правда, що підсудні дійсно вбивці й шпигуни…” Рибаков на прикладі Сашиной наївності показує, як легко було кривавої влади розправлятися з неугодними особистостями. Таких молодих людей у ті роки в країні було багато. У результаті кадрова революція знищила старих діячів партії, воєначальників. І все це перед війною з фашистською Німеччиною. Письменник, створюючи цей роман, працював на історію: з особливою старанністю прописані реалізовані плани Сталіна. Він дає зрозуміти читачам, що для більшовиків немає різниці, кого змітати з особи землі, і творча інтелігенція ніколи не була й не буде виключенням із цього жорстокого правила. Як не згадати більше давні історичні події, коли державні діячі Росії відстороняли поетів від участі в бойових діях армії. Наприклад, Жуковського не допустили до Бородінського бою, Єсенін був санітаром під час першої світової війни, і об багатьох інші влади піклувалися. Влада більшовиків —і єдина влада в Росії, що посилала поетів на передову, розстрілювала їх у в’язницях по сфабрикованих справах. Але повернемося до героя роману Рибакова, щоб ще раз переконатися в його неусвідомленій готовності до кадрової революції. Поки лист проробляв свій “історичний” шлях із Сибіру в Москву до товариша Сталіну, Сашко сам відчув у собі зміни: йому набридли вічні суперечки з Лідією Григорівною, багато в чому не поділяючих поглядів Сашка, і він заводить собі нового друга —і Федю, сільського продавця, що мріє зробити кар’єру. Новий друг Сашка твердо знав, що своя сорочка ближче до тіла.
Цей новий тип людей якось непомітно починає робити аморальні вчинки: Шарок буде бити Лідію Григорівну, сперечатися з якої героєві набридло. Сашка не потрясе те, що робочі люди й письменники будуть вимагати розправ над неугодними влади людьми без суду й наслідку. Незабаром самі кати стануть жертвами першого чищення в НКВД, відбудеться плавний перехід до “ежовщине”.
За допомогою історичного матеріалу письменникові Рибакову вдалося глибоко розкрити причини, приведшие до трагедій сталінської епохи. Його герой Сашко зрештою усвідомлює свої омани, проста людина все-таки здобуває моральну перемогу в цій жорстокій і нерівній боротьбі з несправедливою владою
(2 votes, average: 4.00 out of 5)