Історичні особистості у романі Л. Н. Толстого “Війна й мир”
1. Значення роману. 2. Сприйняття автора й князя Андрія Болконского. 3. Кутузов і Наполеон. 4. Олександр і Франц-Йосип.
5. Мак, Багратіон, Сперанский. Роман Л. Н. Толстого має величезне значення не тільки в рамках росіянці й закордонній літературі Він немаловажний і для розуміння багатьох історичних, соціальних і філософських катеГорей. Основним завданням автора було створення такого добутку, де особистість розкривалося б не психологічно на відміну від добутків Ф. М. Достоєвського, а, так сказати, соціально, тобто в порівнянні з масою, народом.
Однак деякі історичні діячі показані вартими поза історичним потоком, і тому нездатними впливати на нього, змінювати його. У романі показані багато історичних діячів часів Вітчизняної війни. Але представлені вони як звичайні, рядові люди, зі страстями й страхами, і герої
Йому вдається пропустити через себе, як через фільтр, відношення до тої або іншої високопоставленої людини й, відкинувши вес зайве й наносне, освятити чистий і правдивий характер цієї людини. Цьому героєві вдається зустрітися й поспілкуватися з багатьма видатними історичними діячами: Наполеоном, Олександром І, Кутузовим, Францем-Йосипом. Кожний із цих панів одержав у тексті роману особливу, індивідуальну характеристику. Насамперед необхідно розглянути образ Кутузова в сприйнятті головного героя.
Це добре знайомий князеві Андрію людина, адже саме до нього він був спрямований для проходження військової служби. Старий князь, батько Андрія, відпускає сина, повністю довіряючи головнокомандуючому й “передаючи естафету батьківства”. И для батька Андрія, і для його командира основне завдання – зберегти життя й здоров’я героєві, і обоє вони не можуть вплинути на його долю, становлення його характеру, особистості.
Кутузова Андрій любить, любить щиро, як дядька або дідуся, він для нього – близький і по-своєму рідна людина. І саме завдяки Кутузову Андрію вдається возз’єднатися з народом. Образ Кутузова у романі перегукується з біблійним образом Архангела Михайла.
Головнокомандуючий російської армії веде в бій святе російське воїнство на захист батьківщини від Антихриста – Наполеона. І як Архангел, Кутузов не заважає своїми діями боротьбі сврагом. Він упевнений у тім, що Наполеона осягне каяття, що, власне кажучи, і трапляється.
Наполеон не здатне воювати проти російського війська, як Антихрист виявляється неспроможний проти святого воїнства. Бонапарт сам розуміє свою марність і бессильность у початій їм же самим війні. І йому залишається тільки піти, визнавши свою поразку. На початку роману Андрій сприймає Наполеона як сильного володаря миру Це знову ж погодиться з біблійною традицією зображення Антихриста, що йде на землю, щоб панувати й викликати любов у своїх рабів.
Також і Бонапарт, що хотів влади. Але не можна скорити російський народ, не можна завоювати Росію. У цьому контексті Бородінський бій має для Андрія значення Армагеддона. Отут він є символом ангельської смиренності, протипоставленого святої люті Кутузова, що дає бій.
Необхідно відзначити відмінності в характерах Між Кутузовим і Наполеоном, що криються по великому рахунку в поглядах на народ і філософію життя. Кутузов близький Андрію й представляє східний тип свідомості, що практикує політикові невтручання. Наполеон – уособлення далекого Росії світогляду Заходу. Інакше виглядають через сприйняття Андрія правлячі особи – імператори Олександр і Франц-Йосип. Це все ті ж звичайні, рядові люди, вознесенние долею на престол.
Однак обоє не можуть удержати владу, дану имсвише. Для Андрія обоє монарха неприємні, як неприємні йому люди, нездатні відповідати за свої вчинки. А якщо людина не може нести на собі тягар влади, те й нема чого за нього братися. Влада – це насамперед відповідальність, відповідальність за підлеглих, за своїх людей, свою армію – за весь народ. Ні Олександр, ні Франц-Йосип не можуть відповідати за свої дії, а отже, не можуть стояти на чолі держави.
Саме через те, що Олександр зміг визнати свою нездатність у командуванні й погодився на повернення цієї посади Кутузову, до цього імператора князь Андрій ставиться з більшою симпатією, чим до Францу-Йосипа. Останній з погляду Андрія виявляється занадто тупий, він нездатний зрозуміти своє безталання, безсилля. Він огидний Андрію – на тлі його князь почуває себе вище й значніше, ніж монархова особа Помітно, що стосовно імператорів у героя почуття ангела, що не прощає, коли як до осіб менш значимим – полководцям і генералам Андрій випробовує неприховані симпатію й співчуття. Для приклада необхідно розглянути відношення героя до генерала Маку.
Андрій бачить його, розбитого, приниженого, що потеряли військо, але при цьому в героя не виникає обурення або злості. Він прийшов до Кутузова з непокритою головою, понурий і покаянний до проводиря святого російського воїнства й проводир простив його. Слідом за цим прощає його й апостол Андрій в особі князя Андрія Болконского.
Князя Багратіона, що виконує обов’язку полководця, Михайло Кутузов благославляет на подвиг: “Благословляю тебе, князь, на великий подвиг”, – говорить він, і князь Андрій вирішує супроводжувати Багратіона в його праведні для Росії справах. Особливе відношення Андрія до Михайла Михайловичу Сперанскому. Головний герой підсвідомо відмовляється сприймати його як людини, – зокрема через постійно холодні руки й металевий сміх. Це наводить на думку, що Сперанский – машина, створена на благо держави. Його програма – реформувати й обновляти, але Андрій не може працювати з механізмом, позбавленим душі, тому він розстається з ним.
От так, через незамутнений погляд князя Андрія, автор дає читачеві характеристики перших осіб держави, найважливіших історичних особистостей Вітчизняної війни 1812 року
(1 votes, average: 5.00 out of 5)