Істина – дитя часу Роздуми над долею вченого за пєсою Б Брехта Життя Галілея
Доля вчених у світовій історії здебільшого тяжка і трагічна. За давніх часів церква піддавала їх гонінню, спалювала на вогнищах, не визнавала їхнє вчення, змушувала відмовлятися від своїх переконань. Та й світська влада не поспішала вшановувати геніїв науки, якщо їхнє вчення не вписувалося в ідеологічні рамки провладного режиму. Кожна історична доба мала своїх геніальних вчених і першовідкривачів.
Нелегко жилося вченим за доби Відродження, коли інквізиція придушувала кожен прояв вільнодумства чи незгоду з усталеними догмами. Однак серед
“Життя Галілея” Б. Брехта – це філософська драма. Зрештою, філософією позначені усі твори Брехта. Про Галілея він нагадав людству саме тоді, коли були здійснені важливі відкриття XX ст. – розщеплення атому урану та випробування атомної зброї у японських містах Хіросима й Нагасакі. Брехт поставив собі за мету не просто написати історичну драму, а й порушити важливу проблему відповідальності вчених за свої відкриття. Якщо Галілей свого часу своїми науковими теоріями піддав небезпеці власне життя та життя своїх рідних, то вчені-ядерники XX ст. своїми винаходами знищили тисячі людей і створили загрозу для всього людства.
Галілей у Брехта – дивакувата, захоплена наукою і своїми дослідженнями людина. Його економка пані Сарті нагадує господареві, що скоро нічим буде заплатити молочникові, а він дивується, як можна говорити про такі дрібниці, коли майже зроблено відкриття про рух планет у Всесвіті. На початку драми Галілей ще у розквіті сил. Він ставить досліди, конструює свій телескоп і спостерігає за зоряним небом. Він доводить хибність вчення Арістотеля, на якому тримаються релігійні догми. Своєю щоденною працею вчений доводить, що людина від природи наділена великими можливостями і здатна змінювати світ. “Я вірю в людину, а отже – і в її розум!” – проголошує Галілей. Його життя – це постійна боротьба, спочатку – за те, щоб мати час на дослідження і щоб його не відволікали читати лекції та давати приватні уроки. Потім він бореться із владою, бо та неспроможна оцінити його відкриття, з церквою, яка стоїть на позиціях Арістотеля, із злиднями у побуті. Все це так відволікає вченого від праці, а йому так багато треба встигнути зробити, і головне – відшукати істину. “Істина – дитя часу, а не авторитету. Наше неуцтво безмежне. Тож зменшимо його хоча б на крихту! Для чого вважати себе розумниками, якщо ми можемо нарешті стати менш дурними!” – говорить учений.
Найсильнішою сценою у філософській драмі Б. Брехта я вважаю розмову Галі-лея зі своїм учнем Андре після суду інквізиції, на якому вчений зрікся свого вчення. Тоді молодий і гарячий Андре звинуватив свого вчителя у зраді: “Нещасна та країна, яка не має героїв. Я не можу дивитися на нього. Хай він іде… Урятував свою дорогоцінну шкуру?!” Відповідь Галілея була стриманою і сповненою гідності: “Ні! Нещасна та країна, що потребує героїв”. Стільки мудрості і філософії у цих словах! Взагалі вся драма Брехта наповнена афоризмами і філософськими роздумами, які залишити поза увагою просто неможливо.
Як у житті, так і за Брехтом, Галілей не поступився своєю совістю і своїми переконаннями. Зречення прозвучало тільки для папських прибічників задля того, щоб вченому дали спокій. І хоча він перебував під постійним наглядом і в нього відбирали все, що він написав упродовж дня, хворий і напівсліпий Галілей ночами копіював те, що передавав папським слугам, щоб потім передати світові свої безцінні наукові дослідження. Він був героєм у своїй “нещасній країні”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)