Інформативна насиченість мовлення
Ця книжка томів премногих тяжчай А. А. Фет. Усяке мовлення має певний зміст, тому що немає слів, позбавлених значення. Однак інформативна насиченість мовлення може бути різної: одні висловлення значні, інші ніякого інтересу не представляють. Змістовність мовлення залежить від багатьох умов, які спричиняють різноманіття форм подачі матеріалу. Багатослівність або мовна надмірність може виявитися у вживанні зайвих слів навіть у короткій фразі. Наприклад: У наявності незаконне розтаскування державного майна. ( чиможе розтаскування бути законним?)
Зайві
Про творців подібних істин Пушкін писали: “Наші критики говорять звичайно: це добре, тому що прекрасно; а це погано, тому що кепсько!” Ляпалиссиади обіграють письменники. Так, персонаж А. Чехова заявляє: “Этого не може бути, тому що этого не може бути ніколи!” Однак часом і ми мимоволі вимовляємо подібні сакраментальні фрази. На засіданні редколегії раптом пролунає: “Оскільки відповідальний редактор збірника вмер, необхідно увести до складу редколегії нового редактора з нині живучих.” Або в протоколі співробітник міліції запише: Мертвий труп лежав без руху й не проявляв ознак життя
Багатослівність може приймати форму плеоназму. Плеоназм (від гр. Плеоназмос надмірність)називається вживання в мовленні близьких за змістом і тому зайвих слів (головна суть, повсякденна щоденність, коштовні скарби, темний морок і т. п.). Часто плеоназми з’являються при з’єднанні синонімів: розцілував і поцілував; тільки лише; мужній і сміливий. Плеоназми звичайно виникають внаслідок стилістичної потреби автора
Наприклад: Місцеві працівники ліси не обмежуються тільки охороною тайги, але й не допускають так само, щоб дарма пропадали найбагатші дарунки природи. Виділені розрядкою слова, без шкоди можна виключити. Однак варто відрізняти такий прояв мовної надмірності від зайвого плеоназму, до якого письменники звертаються свідомо як до засобу посилення виразності мовлення. Наприклад, у Ф. Тютчева:
Небесний звід, що горить славою зоряної
Таємниче дивиться із глибини,
И ми пливемо пилающею безоднею
З усіх боків оточені!
У цьому випадку плеоназм стилістичний прийом художнього мовлення. В усній Творчості традиційно використалися плеонастичні сполучення: смуток-туга, море-окиян, дорога-доріженька й подібні, які тут цілком доречні
Різновидом плеоназму є тавтологія (від гречок. Тауто “той же саме” і логос “слово”) повторне позначення іншими словами вже названого поняття (помножити в багато разів; запитати питання; відновити знову; незвичайний феномен; рушійний лейтмотив). Тавтологія може виникати при повторенні однокорінних слів (розповідати оповідання), а також при з’єднанні іншомовних і російських слів, що дублюють один одного (пам’ятні сувеніри; уперше дебютувала), так звана схована тавтологія. Уживання однокорінних слів в одному словосполученні, реченні стилістично виправдано в тому випадку, якщо вони є єдиними носіями відповідних знань і їх не вдається замінити синонімами. Як уникнути повторення однокорінних слів, коли треба сказати:
На кущах розцвіли білі кущі;
Мати варить варення; накрий цебро кришкою
У мові чимало тавтологічних сполучень, уживання яких неминуче: словник іноземних слів; послати постіль; закрити кришкою й т. п. Тавтологія виникаюча при сполученні слів, які збігаються за значенням, звичайно свідчить про те, що мовець не розуміє точного змісту запозиченого слова. Так з’являється сполучення: юний вундеркінд; дрібні дріб’язки; внутрішній інтер’єр; провідний лідер і т. п. Тавтологічні сполучення іноді переходять у розряд припустимих і закріплюються в мовленні, що пов’язане зі зміну значень слів. Прикладом втрати тавтологічності може бути сполучення період часу
Закріпилися в мовленні також сполучення: монументальний пам’ятник, реальна дійсність, експонати виставки й деякі інші, тому що в них визначення перестали бути простим повторенням простої ознаки, уже закінченого в певнім слові. Тавтологія, як і плеоназм, може бути стилістичним прийомом, що підсилює дієвість мовлення. У розмовному мовленні використаються такі виразні тавтологічні сполучення, як послужити службу, усяка всячина, горі гірке, ходити ходуном, набитий битком і інші
У художнім мовленні, переважно в поетичної, зустрічаються тавтологічні сполучення декількох типів: сполучення з тавтологічним епітетом (И знову не старою була, а новою новиною й небідної. Б. Слуцкий), з тавтологічним орудним падежом (И раптом білим біла берізка в похмурому ялиннику одна. Вл. Солоухин) і ін. Такі сполучення виділяються на тлі інших слів, це дає можливість, прибігаючи до тавтології, звернути увагу на особливо важливі поняття: зелений щит просить захисту; Отже, беззаконня було узаконено. Важливу значеннєву функцію несе тавтологія в заголовках газетних статей: “Крайності Крайньої Півночі”, ” чиВипадковий нещасний випадок?”, ” чиЗастаріла старовина велосипед?”.
Як джерело виразності мовлення тавтологія особливо діюча, якщо однокорінні слова зіставляються як синоніми (точно вони не бачилися два роки, поцілунок їх був довгий, тривалий. А. Чехов), антоніми (коли ми навчилися бути чужими? Коли ми розучилися говорити? Е. Евтушенко ), пароніми в заголовках газетних статей: “Союзники й союзники”, “не посада, а борг” і подібних). Можливість каламбурного зіткнення однорідних слів дозволяє використати тавтологію, як засіб створення комізму
Цим прийомом блискуче володіє Гоголь, Салтиков-Щедрин (Дозвольте вам цього не дозволити; Письменник пописує, а читач почитує). Як засіб комізму використають тавтологію й сучасних авторів гумористичних оповідань, фейлетонів, жартів (Діловитість: роби не роби, а всіх справ не переробиш).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)