Ілюзорність дійства в п’єсах Бертольда Брехта

Ілюзорність дійства руйнувалася умовністю декорацій, плакатами, постійними звертаннями виконавців до залу для глядачів. Глядач або читач, знайомлячись, як правило, із уже відомої йому історією, був здивований її незвичним трактуванням. Найважливіший принцип брехтовского мистецтва – “відчуження” або “відсторонення” (“Verfremdung”). Знайомі життєві й літературні колізії виникають в епічних п’єсах Брехта завжди в несподіваному ракурсі

Те, до чого глядач звик і на що майже не реагував, драматург подавав йому як щось чужо,

дивно. На близьке глядач дивився начебто з боку. Це повинне було стимулювати думку глядача або читача. Брехт своїми п’єсами не намагався викликати емоційного потрясіння, у фіналі п’єс відсутній катарсис. Брехтовский театр раціональний і звернений до розуму глядача. На спектаклях публіка не повинна співпереживати героям, кожний зобов’язаний по ходу п’єси співвідносити свої рішення й оцінки із учинками героїв. В епічному театрі Брехт призначав значну роль авторові. Драматург виступає оповідачем, що використовує сюжетні колізії як аргументи в дискусії із глядачем

У період розробки теорії “епічного

театру” вона сприймалася як критика традиційного реалістичного театру, хоча сьогодні справедливіше буде говорити про зміну акцентів усередині п’єси й спектаклю. На початку 30-х років Брехт у своїй драматургії прагнув до дидактики. Він повчав явно й відверто, не боячись повторювати й закріплювати революційне знання

Він створив п’єси, які назвав “навчальними”. До них належить інсценівка роману М. Горького “Мати” (“Die Mutter”, 1932). Німецький драматург вільно повівся з горьковским текстом: події в Брехта відбуваються у Твері до 1917 р. З добутку зник романтичний початок, зате підсилилися логічні докази необхідності революційної зміни миру. У п’єсі “Мати” Брехт уперше вивів на сцену професійного революціонера. Грунтовно переробивши сюжет “Орлеанской діви” Ф. Шиллера, Брехт створив свою “Святу Іоаннові боєнь” (“Die heilige Johanna der Schlachthofe”, 1932), у якій драматург полемізував з религиозно-филантропской пропагандою. Чиказька проповідниця Іоанна Дарк намагається екстатичними виступами направити робітників на шлях добропорядності, змусити їх забути про земні проблеми й просити своїх гнобителям, обіцяючи їм разом з тим райські насолоди. Брехт, пропагандист і агітатор, засудив героїню за заклики до всепрощення й класового миру

П’ятнадцять років провели в еміграції Брехт і Е. Вайгель. В 1937 р. після фашистського путчу сім’я переїхала в Прагу, а через два тижні – у Відень. Улітку цього ж року вони знайшли притулок у Данії в письменниці Карин Михаелис на острові Тура, восени перебралися в Село, неподалік від міста Свендборг, де прожили шість років. Навесні 1935 р. Брехт і Е. Вайгель відвідали Радянський Союз, зустрілися з письменниками й німецькими антифашистами. В 1937 р. у Парижу була поставлена п’єса Брехта “Гвинтівки Тереси Каррар”, присвячена громадянській війні Виспании.

Головну роль виконала Е. Вайгель. Вона ж грала цю роль у спектаклях, поставлених у Копенгагені й Вестеросе (Швеція). У цю країну вони переїхали в 1939 р. Німеччини під владою фашизму були присвячені хронікальні драматичні сцени “Страх і бідність Третьої імперії” (“Fmcht und Elend des III. Reiches”, 1938), які також ставилися в багатьох країнах миру німецькими акторами-емігрантами. Навесні 1941 р. Брехт із сім’єю переїхав у Москву, потім вони відправилися у Владивосток, звідки на пароплаві – у США. Як і інші німецькі письменники, Брехт був зарахований у штат голлівудських сценаристів, проте фільми по його сценаріях практично не знімалися. В 1947 р. Брехта викликали на допит у Комісію з розслідування антиамериканської діяльності

Це стало приводом до рішення покинути Америку. В 1947 р. він приїхав у Швейцарію, у жовтні 1948 р. повернувся в Німеччину. У Східному Берліні Брехт разом з Е. Вайгель створив знаменитий драматичний театр “Берлинер Ансамбль”. За п’ятнадцять років, проведених в еміграції, Брехт став поетом, прозаїком і драматургом світового масштабу. Зміст його ліричних поезий продиктований переживаннями добровільних вигнанців. “Ми країни міняли частіше, ніж черевики…” – такі невеселі роздуми поета

У віршах постійно звучать заклики до солідарності, до створення єдиного антифашистського фронту. В еміграції Брехт заявив про себе як про романіста. В 1934 р. він перетворив п’єсу “Трехгрошовая опера” в “Трехгрошовий роман” (“Der Dreigroschenroman”). Зберігши основні сюжетні лінії, він підсилив у романі антибуржуазну спрямованість. Інтрига роману зводиться до боротьби двох ділків: Йонафана – Еремии Пичема, короля злиденних, і Мекхита, власника великої мережі дешевих крамничок, де торгують дріб’язком. Для Брехта вони обоє – визискувачі. Один збагачується на жебрацтві, створивши корпорацію лондонських жебраків. Другий розпоряджається всіма злодіями британської столиці. Обоє шахрая називають себе підприємцями, не бачачи нічого поганого у своєму брудному промислі. У фіналі Пичем і Мекхит помирилися, через що їхня спільна справа лише виграла

Проте Брехт закінчив оповідання грізним попередженням: солдат Фьюкумби, покалічений під час англо-бурської війни, бачить у сні повстання народу, що нещадно й безжалісно розправився із дрібними й більшими власниками. У перші роки еміграції Брехт продовжував вірити в очисну силу світової революції

В історичному романі “Справи пана Юлія Цезаря” (“Die Geschafte des Herrn Jylius Casar”, 1938-1939) Брехт вірогідно відтворила біографію римського імператора. Проте, в оповіданні чимало анахронізмів: Цезар користується послугами банкірів, бізнесменів, юнкерів. Брехт-романіст намагався додати образу Цезаря позачасової характер, диктатор з минулого викликав асоціації з біснуватим фюрером. Історичними параллелизмами Брехт користувався й вдрамах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ілюзорність дійства в п’єсах Бертольда Брехта

Categories: Нові твори

Links