Ідея собору у романі Павла Загребельного “Диво” та у романі Олеся Гончара “Собор”
Кого не вражали старовинні собори? Проходиш повз один з тих, що збереглися, піднімеш голову, а він наче дивиться на тебе, слідкує, розмірковує, аж душу проймає. Цікаво! Звісно, що письменники не обминали цю тему у своїй творчості. Кожен народ має свою святиню, свій символ, а для України собор завжди вважався символом духовності. Саме до духовної краси, людяності, величі і сили народу, його волелюбності, нескореності, самовираження через символ собору звертаються автори двох цікавих романів: Олесь Гончар та Павло Загребельний. Два твори – “Собор”
Церкви, храми, собори на Русі споруджували ще з давніх часів. Вони ставали осередками мудрості, вченості, місцем, де люди знаходили душевний спокій, де вони зверталися до Бога. Ці будівлі стали символами краси нашої рідної землі. їдеш полем, а попереду собор встає, наче захисник виростає. Ще село не видно, а собор вже на вахті.
Про будівництво одного з див української культури – собору Софії Київської – детально розповів у своєму романі Павло Загребельний. Цей собор вражає своєю красою, а краса його починається
Образ доби – образ Софії Київської – став головним об’єднуючим центром у романі Павла Загребельного, саме він знизує три різні епохи: давнину, Другу світову війну та авторову сучасність, так само, як і Собор Паризької Богоматері у Віктора Гюго, який був символом Середньовіччя, втіленням народної художньої культури, допомагав осмислити хід історичних подій. Собор Олеся Гончара наче звертається до нас крізь віки, щиро бажаючи допомогти нам віднайти у собі ще більше добрих рис. Собори зв’язують покоління, розповідаючи про минуле, про велич і силу культури нашого народу. Автори цих творів закликають берегти собори наших душ, будувати майбутнє, щасливе й духовно багате. “Він був барвистий, як душа і уява народу, що створив його”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)