Ідея патріотичного оптимізму та життєлюбства у творчості Олени Теліги
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) – яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 рр. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство “Зарево” і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід’ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво
І те, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і можливість… Заметемо вогнем любові межі, Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все, що нам належить, І злитись знову зі своїм народом. Олена Теліга. “Поворот”
Після Лесі Українки – Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні Твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд
Ліричний герой поетеси – неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов’язку й внутрішня самодисципліна.
Для Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші “Пломінний день”, що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо – служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: “Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!”. Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: “Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово – Україна “. У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа “рушає на шляхи великі”. Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити “застиглі і покірні води”, щоб вони “забурлили водоспадом” саме “на землі байдужо-непривітній”. Авторка утверджує активну життєву позицію: “Хочу жити, аж життя не зломить…”
У вірші “Радість” ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї “радість тулиться”, і ця радість передається поетичним порівнянням “як безжурний вітрогон хлопчина”.
Радість спинити не можна, бо “Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли”. Ця безжурна радість переповнює вщерть: “Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами…” Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.
У вірші “Сучасникам” Олена Теліга насправді звернулася не тільки до” сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору – моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: “Не треба слів! Хай буде тільки. діло! Його роби – спокійний і суворий”. Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: “”Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”. Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті “у святім союзі”, де є й “душа і тіло”, і “щастя з гострим болем”. Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як. це може зробити вона: “Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!” Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, – вона не дозволить собі бути слабкою:
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, я тверда й сувора. О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог. Олена Теліга була життєлюбною, оптимістичною, вірила в перемогу, вірила в Україну: “І все, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і можливість…” Восени 1941 р. у складі групи ОУН Олена Теліга поїхала до Києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні Української національної ради. Як член культурної комісії ОУН вона створила “Спілку письменників”, заснувала і редагувала журнал “Літаври”, що перебував під постійним наглядом фашистів, але недовго, бо невдовзі Телігу та багатьох інших арештувало гестапо. Олену Телігу, разом із її чоловіком Михайлом Телігою, редактором Іваном Рогачем і поетом Іваном Ірлявським було розстріляно фашистами в Бабиному Яру в Києві (22 лютого 1942 р.). Останнім її твором був видряпаний напис на стіні камери: “Тут сиділа і пішла на розстріл Олена Теліга”. Своїм життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації.
Так було вже не раз, коли українська нація мала такі могутні постаті, що глибоко зросталися із своєю землею, щоб у майбутньому прорости паростками духовної величі й продовжити їхню розпочату справу в наступних поколіннях. До таких постатей належить і Олена Теліга, творчість якої відкрилася читачеві після падіння радянської імперії, і тепер ми маємо змогу вчитися у неї патріотизму, любові до рідної землі, до України, черпати відповіді на складні питання життя: якою будувати свою державу, яким шляхом рухатися.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)