Ідея незламності народного духу, любові й відданості своїй Вітчизні в п’єсі “Ярослав Мудрий”
Сонце котилося за Дніпрові кручі стомлене і припаде пилом за день. Яскраво виблискували під його останнім промінням бані Софії. Вони жадібно ловили і вбирали в себе ті промені. А коли сонце зайшло за зелені сади й сховалося на спочинок, вони ще довго виблискували. Немов продовжували справу сонця, відсвічували його теплим, щедрим вогнем.
Давня Софія… Дивишся і не можна надивитися на цю пам’ятку, збудовану у ті далекі неспокійні часи, коли на Руську землю набігали половці, печеніги. Тоді вставали всі, кому дорога була рідна земля і могутній
Ярослав Мудрий – то був великий князь землі Руської. Саме таким змалював його образ у своїй п’єсі І. Кочерга. Ідея патріотизму пронизує червоною ниткою весь твір. Ярослав Мудрий був великим патріотом своєї країни. Він любив свою землю і готовий був віддати життя за неї. Князь турбується за те, щоб народ жив у мирі. Він не може бути спокійним і щасливим тоді, коли у країні неспокій. Заради спокою і припинення міжусобиць Ярослав скарав Коснятина, який повстав проти єдності Руської землі. Заради миру він
Сам я віддав цю плату,
Дочку любиму в дальню сторону,
Щоб одігнати привиди прокляті,
Які на Русь хотіла ти вернуть.
Показана щира любов Ярослава Мудрого до культури, освіти, мистецтва, велика увага до народу, взагалі великодушність і рицарська відвага. Книга для Ярослава – скарб словесний, добра книга йому “більше душу веселить, ніж славная побіда на війні”.
Ярослав відчуває зв’язок з королем. Бо кров рабині його матері, ще більше зближує князя з простими людьми. Ярослав гордий за свою батьківщину і пишається тим, що в його князівських жилах тече кров рідного народу. З гордістю він заявляє:
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем.
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Ладоги живе.
Князь бореться за єдність і могутність Київської Русі. Ярослава недаремно назвали Мудрим. Він заслужив цього імені, бо завжди дбав про інтереси держави, і народ не раз допомагав своєму князеві в скрутну годину. Князева любов до народу поєднана з розвиненим почуттям обов’язку: “Раніш закон, а потім благодать”, – каже він. Ярослав ставить інтереси держави вище від своїх власних. І навіть люди, які хотіли його вбити, (а це і Микита, син посадника Коснятина ), ближче пізнавши “розум дивний мудрішого з усіх царів”, проймаються до нього симпатією. Журейко двічі допомагає йому в тяжку годину.
Патріот, борець за мир і спокій, Ярослав перемагає печенігів. Він гордо заявляє: “І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!”
Князь вдячний воїнам за те, що вони здолали ворога, і на честь перемоги, в ім’я слави свого народу князь вирішує увіковічити його подвиг:
Там, на полі бою,
Де я сьогодні ворога побив,
Я дивний храм воздвигну і построю…
Князь збудував ні з чим незрівнянний Софійський собор, який і тепер, через багато століть, чарує нас красою архітектурних форм, фресок і мозаїк, зустрічає і проводжає сонце, зберігає у своєму золотому куполі його відблиск.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)