Ідея безсмертя народу в романі М. Стельмаха “Правда й несправедливість”
Екзаменаційні Твори по українській літературі. Війна 1941-1945 років принесла багато горя й страждань нашому народу. Тисячі людей загинули, сотні тисяч залишилися інвалідами, але все-таки здобули перемогу. Ті, котрим удалося повернутися з війни, продовжували жити, шукати близьких і рідних. У романі “Правда й несправедливість” Михайло Стельмах показує українське Село в останні роки війни й перше післявоєнне літо, подолання хліборобами труднощів у відбудові народного господарства, а головне – вічну боротьбу правди й несправедливості,
Але М. Стельмах був радянським письменником, і в силу певних обставин він був змушений вихваляти комуністичний спосіб життя. Хоча, на мою думку, якби тоді в колишньому Сполучнику була теперішня демократія, то письменник небагато по-іншому намалював би образи радянських людей, бійців Червоної Армії. Він міг би глибше показати загарбницький характер більшовицької ідеології і її прихильників. Головний герой добутку “Правда й несправедливість” Марко Безсмертний – уособлення найкращих рис українського народу: незламної волі, стійкої віри в краще Майбутнє держави. Тисячі мужніх і відданих
У тім бої сміливий солдат підбив п’ять німецьких танків, урятував сіло. Про його героїзм люди становили легенди. Не випадкова й прізвище мужнього воїна – Безсмертний. Персоніфікуючи кращі риси народу в образі Марка, автор не дає своєму героєві вмерти. Пораненого відвезли в госпіталь, там йому ампутували ногу. От таким покаліченим, на милицях, вертається він у рідне село. Марку, як і кожному сьогоденню людині, властив скромність. Ідучи по дорозі додому, він заходить до однієї жінки в будинок. І чудо: на стіні в неї його портрет. На питання “Чий портрет?” жінка розповіла про героя Безсмертного, рятівнику села. Марко не зізнався жінці, що це він, а лише заперечував перебільшеній славі. Цілком закономірним є те, що повернувшись інвалідом з війни, Марко не замикається в собі, а дивиться на все очами людей, допомагає односільчанам добрими словами, радою, думає, як засіяти поле, не маючи ні зерна, ні пального
“Хоч би на яких вогнях не довелося горіти мені, я буду до останнього служити людям”, – такі його слова. Тому й тягнуться до Марка люди, обирають його главою колгоспу. Він – чесний, не користолюбець і не кар’єрист. Хоче, щоб у сиріт і вдів був хліб на столі. Марко допомагає всім односільчанам і лише в останню чергу думає про себе. “Я ж говорив, що почну будуватися останнім”, – затверджує він. Про велику людяність героя говорить і те, що він дає притулок сироті Хведьке. Марко хвилює читача й глибоку ніжність своєї душі. “Не бійся, маленький, я ніколи не кривдив ваш рід…, – говорить він покаліченій пташці. – Чуєш, не вмирай…, живи й виводь свою пісню, виводь дитинок, тому що якщо не буде птахів, то людське серце стане черствее”.
Безсмертний уміє цінувати жіночу красу, роботу, материнство й учить цьому безсердечного Безбородько. Тому що якщо охолонути й переступити через ці священні для кожної людини поняття, “те маленької стане любов і відстань між людиною й мавпою”. У Марка особлива турбота про найбільш молоде покоління – дітях. Він розуміє, що їх змалку необхідно вчити “людяності, добру”, тому що “дитячі сердечка повинні дзенькати любов’ю, начебто деревця весняним соком”. Розкриваючи образ Безсмертного, автор торкає суспільно гострих проблем. Тому Марка цікавить усе: чому низька вартість трудодня, чому немає зацікавленості в колгоспника. Неабияку сміливість потрібно було мати письменникові, щоб так відкрито говорити про гірку долю хлібороба. Безсмертний розуміє окремі тіньові сторони керівництва сільським господарством. “Але кому про це скажеш? – журиться він. Марко безкорисливий, доброзичливий, чуйний. Навіть коли Безбородько відмовляється від своєї дитини. Безсмертний іде назустріч Марії Покритченко, пропонуючи їй записати дитини на його прізвище. Разом з тим він твердий і непохитний у боротьбі з ворогами. Ще будучи на війні, він, як і тисячі чесних людей, був обманутий комуністичною ідеологією, вірив, що, знищуючи фашизм, знищить все огидне, потворне. Але повернувшись додому, знову вступає у двобій з неправдою, що засіла навіть у вищих керівних органах. Марко – партійна людина. Це, на мою думку, данина часу. Хіба зміг би М. Стельмах у радянські часи писати по-іншому, зобразити позитивного героя без партквитка? Безсмертний не злякався ні погроз, ні анонімок Безбородько, Шавули, Киселю. Ці люди піклуються лише про себе. Зображуючи їх мізерні власницькі інтереси, боягузтво, зрадництво в роки війни, здатність до клеветам і обмов, автор ще більше підкреслює ту більшу прірву, що розділяла Марка й цих духовно бідних людей. Бюрократизм, бездушність, недовіра, підозра – це ті страшні несправедливості, страшні болячки, про які відкрито говорить письменник у добутку. Безсмертний, дивлячись на все з позиції народу, правди, звертаючись до районного або вищому керівництва, майже не знаходить відповіді на свої “чому”.
Автор цим показує, наскільки недосконала й прогнила вся комуністична система. Наприклад, зображуючи образ Черноволенко, письменник підкреслив, що є такі замасковані вороги, які вірять, що настане їхній час, коли вони будуть потрібні. М. Стельмах застерігає, що не все гаразд у суспільстві. Пережити й здолати ці труднощі може тільки великий народ. І безсмертним він буде лише тоді, коли буде жити по совісті, по правді, а з несправедливістю буде вести нещадну боротьбу. Тому Марко Безсмертний не один. Він має багато однодумців і друзів. Це Григорій Задніпровський, старий Євгеній Дибенко, Борисенко. Також найкращі риси трудящі втілені в образах Броварника, Василя Тригайводи. Далеко не все з них комуністи. Але вони тяглися до Марка, підтримують його, тому що він, за словами сільського конюха Євмена Дибенко, “у душі має поняття й до землі, і до людей, і до коней, і до хліба святому”. Розкриваючи ці образи, письменник показує красу й силу дружби, перемогу правди й величі життя, ідею безсмертя українського народу. Роман “Правда й несправедливість” – це оповідання про трудову перемогу народу у війні, про велич його подвигу й безсмерті
(2 votes, average: 2.50 out of 5)