І щастя всіх прийде по наших аж кістках (за твором Івана Франка “Каменярі”)
Іван Франко – новатор у галицькій літературі. Не тільки у формі, літературній манері, а й у своєму ставленні до фактів життя, які він змальовує.
Його цікавлять соціальні й економічні сторони сільського життя, гніт, страждання і всяка кривда. Наскрізь гуманний, людяний, Франко віддає своє серце і всі свої симпатії тим, хто “в поті чола” добуває хліб не тільки собі, але й іншим, тим, що самі не працюють… Разом з вірою в людину у Франковій душі живе віра в світле майбутнє нашої землі. Воно прийде, те нове життя, прийде у світ нове добро,
У кожного чоло життя і жаль порили,
І в оці кожного горить любові жар,
І руки в кожного ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кожного додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
Образ каменярів, який з надзвичайною силою втілює красу і велич колективної праці, не втратив свого ідейного й художнього значення і для нас. Як каменярі падають на шляху до нового життя, знесилені, так і інші, що заступають на їхнє місце, йдуть, не збавляючи кроку, бо світить їм ясність ідеалу:
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
Все життя і діяльність Івана Франка були невтомним руйнуванням скелі капіталістичних відносин і будуванням дороги до щасливого майбутнього рідного народу-трудівника. Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці. Щастя не дається задарма. Треба забути свої вигоди, свої дрібні інтереси, треба загартувати в собі волю – зробити руки свої сильними, голову світлою, серце гарячим…
І взагалі, був нам Каменяр співцем відради, віри, надії, гартував своїм міцним словом духовність покоління.
Символіка вірша Івана Франка “Каменярі”
Височить на Личаківському кладовищі у Львові на могилі Івана Франка пам’ятник: могутній каменяр розбиває молотом гранітну скелю. Так постать письменника символічно злилася з образами створених ним будівників нового суспільства, яких він возвеличив у вірші “Каменярі” (1878). Цей вірш не можна читати без хвилювання: романтизм його захоплює і підносить, викликає глибоку повагу до тих, хто проголошує свою мету:
…своїми руками
Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров’ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
Та щоб прийшло це “нове життя”, треба повністю зруйнувати старе, яке з рядків вірша постає перед нами в образі височенної гранітної скелі, кам’яного чола. І тільки “кривавий труд” каменярів спроможний знищити, розбити це чоло, щоб “в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скали”. Франко змальовує фізичні страждання, які супроводжують працю каменярів, щоб “п’ядь за п’ядею” прокладати дорогу у світле майбутнє:
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
Каменярі не чекають нашого співчуття за їх страждання, і я це зримо відчула, прочитавши:
І кожний з нас те знав, що слави нам не буде
Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд.
Але в цьому мені не хочеться з ними погоджуватися, бо вдячна людська пам’ять возвеличила їх подвиг заради нащадків. Цей подвиг каменярі здійснювали, потерпаючи від фізичних і моральних втрат, коли доводилось поривати з минулим:
…і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав…
І хоч за ними “сльози ллють малі, жінки і діти”, але каменярі свідомо йдуть обраним шляхом, бо перед ними – світла мета: “і щастя всіх прийде”.
Прочитавши вірш уперше мені здалося, що він переобтяжений картинами виснажливої праці і фізичних мук будівників дороги. Та потім я зрозуміла: в такий спосіб поет символічно вказав на ту страшну ціну, якою добувається щастя, особливо, коли це щастя співвітчизників.
А за нього можна “кров’ю власною і власними кістками” виборювати нове життя, в якому “щастя всіх прийде по наших аж кістках”.
Іван Франко вірить у це і переконує нас, читачів сьогодення, що його каменярі, “не герої… і не богатирі”, жили і виборювали майбуття із щирою вірою у те, що їх громадське призначення – “скалу сесю розбить” заради відродження рідної землі.
Я впевнена, що “Каменярі” нікого не залишать байдужим, бо вірш цей (виражаючись символікою мови Франка) написаний і пронизаний кров’ю і потом борців-патріотів, каменярів нашого сучасного суспільства.
І сьогодні, коли наша Україна відзначила десятилітній ювілей проголошення своєї незалежності, їх образи постають перед нами з новою силою, викликаючи глибоку повагу і вдячність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)