ГРІНВУД, Джеймс
(1833 – 1929)
ГРІНВУД, Джеймс (Greenwood, James -1833-1929) – англійський письменник.
Грінвуд є автором широковідомої в нашій країні книжки “Маленький обідранець” (повна назва – “Справжня історія маленького обідранця” – “The True History of a Little Ragamuffin”, 1866). У цієї книжки особлива доля. На батьківщині письменника вона видавалася лише двічі (останнє видання датується до 1884р.); російською мовою була перекладена українською письменницею Марко Вовчок через два роки після її публікації в Англії.
Літературознавець та історик літератури
Грінвуд був одним із дванадцяти дітей досить
Наприкінці 60-х років вийшли книги нарисів Грінвуда – “Несентиментальні мандрівки, або Незнаними стежками сучасного Вавилону” (” Unsentimental Journeys, or Byways of the Modern Babylon”, 1867) і “Сім виразок Лондона” (“The Seven Curses of London”, 1869). Зі сторінок цих книг дивилися очі знедолених (нариси “Безпритульні діти”, “Маленький газетяр “, “Ринок злиднів “, “Біля лікарняної брами”).
Перелічуючи соціальні лиха, Грінвуд називає дитячу безпритульність, бродяжництво, злидні, алкоголізм, кримінальні злочини, злодійські кубла. Художньо втілена документальна основа робить найкращі нариси Грінвуда цілком закінченими новелами (“Бідна мама”, “Безпритульні діти”).
Особливу групу творів Грінвуда становлять пригодницькі повісті для юнацтва й оповідання про тварин. До них належать: “Пригоди Робіна Девінджера” (“Reuben Davinger; His Adventures and Perils”) і “Пригоди сімох чотириногих, розказані ними самими”.
Події, змальовані в пригодницьких повістях, відбуваються в тропічних країнах, у джунглях і пустелях; герої цих творів – відважні мореплавці, мандрівники, мисливці, які багато побачили, побували в полоні у туземців, здобули цінні трофеї. У “Пригодах Робіна Девінджера” відчувається вплив знаменитого роману Д. Дефо про Робінзона Крузо. Тонка спостережливість і м’який гумор проявилися в описах тварин. Книжка “Пригоди сімох чотириногих, розказані ними самими “побудована як серія “монологів” тварин, звернених до наглядача зоопарку, в якому кожен “оповідач” розповідає про свою долю. Звучать по черзі сім “голосів”, розповідають про себе лев, тигр, слон, ведмідь, вовк, бегемот і мавпа. В кожного своя історія і свій погляд на життя.
Найзначніший твір Грінвуда – повість “Маленький обідранець”, написана в традиціях англійського критичного реалізму. У статті “Похмурі картини”, опублікованій у п’ятому номері журналу “Отечественные записки” 1869 р., Марко Вовчок писала про Грінвуда: “Він змиває зі світу, що оточує нас, фальшиві фарби і дає нам можливість називати речі за іменами, не помиляючись щодо їхніх справжніх якостей”. Реалістична повість Грінвуда вражає зображеними в ній правдивими картинами не лише суворої, а й страшної дійсності, з якою доводиться познайомитися її головному героєві – восьмирічному Джіммі Баллісату. У цьому аспекті твір Грінвуда зовсім не схожий на казкові повісті і призначені для дітей історії вікторіанських письменників, які зазвичай зверталися до добрих фей, чарівників чи добросердних благодійників, які приходили допомогти бідним хлопчикам і дівчаткам. Джіммі Баллісат полишений на самого себе, і якби не такі ж безпритульні хлопчики, як він сам, то він зовсім пропав би в кам’яних лабіринтах холодного Лондона. Вижити в нелюдському світі самотній дитині майже неможливо. Лише бідняки допомагають біднякам. Джім переконується в цьому на власному досвіді.
В одному зі своїх нарисів Грінвуд писав: “Зараз є фактом, що в межах обширного квітучого Лон-дона бродять щоденно, як влітку, так і взимку, близько ста тисяч хлопчиків і дівчаток – без нагляду, їжі, одягу і заняття”. Один із-поміж них – герой повісті Грінвуда.
Розповідь у “Маленькому обідранці” ведеться від імені Джіма. Він сам згадує про злигодні, говорить дохідливо, нічого не приховує, не прикрашує. Ось початок повісті: “Я – сирота. Моя мама померла, коли мені було шість років. Незабаром батько оженився знову. Мачуха була злющою, лінивою та хитрою жінкою. Звали її місіс Берк. Вона змушувала мене працювати весь день: няньчити її дитину, носити з колодязя воду, прибирати кімнату, бігати в крамницю – і дуже погано годувала мене”. Джім утікає з дому. Все подальше трактується так само реалістично. У завулках поблизу Мітфільдського ринку він зустрічає безпритульних хлопчиків Ріпстона і Моулді. Разом з ними ночує в старому фургоні на березі річки, краде з лотків що вдасться; захворівши, потрапляє в робітний дім. Утікає і звідти, оскільки не хоче бути “в’язнем номер сто двадцять сім”. Пробує повернутися додому, але вигляд п’яної мачухи, зустріч з п’яним, обідраним і озлобленим батьком, який кидається на нього з кулаками, знову змушують Джіма втікати. Він поневіряється по задвірках, ночує де прийдеться. Багато чого доводиться йому зазнати. Він потрапляє в учні до сажотруса, стає злодієм, знайомиться з ватажком злодійської банди Джорджем Гапкінсом, який хоче зробити його учасником грабунку. Доля Джіма важка і безрадісна. Не з власної волі на дні життя опиняються й багато інших героїв Грінвуда. Помирає Моулді. Сирота Тобіас Чік, пройшовши через робітний дім, побувавши у навчанні в сажотруса, стає калікою. Спивається батько Джіма.
Уже самою назвою повісті – “Справжня історія маленького обідранця” – Грінвуд підкреслив її невигаданість.
Українською мовою повість “Маленький обідранець” переклав С. Руденко.
Н. Михальська
(2 votes, average: 3.00 out of 5)