Головний герой повісті “Старий і море”
Ернест Міллер Хемінгуей – легенда американської літератури ХХ століття, лауреат Нобелівської премії (1954). Людина-воїн, безстрашний мисливець і рибалка, він бачив сенс життя в двобої з перешкодами. Кореспондентом він побував майже в усіх “гарячих точках” планети, виступав на боці ополченців у буремній Іспанії 1936-1937 років, вистежував фашистські субмарини біля берегів Америки, брав участь у відкритті Другого фронту в 1944-му. У його філософсько-психологічних творах “Фієста” (1926), “Прощавай, зброє!” (1929), “По кому подзвін”
Ернест Хемінгуей народився в американському містечку Оук-Парк, що на середньому Заході США, у родині лікаря. Хлопчиком захоплювався музикою і живописом, багато читав. Його вабила природа рідного краю: він і не уявляв собі життя без подорожей, рибалки, полювання, без лісів та озер. Закінчивши школу, почав працювати в газеті, де осягнув найперші заповіді газетяра: мова має бути конкретною, простою і лаконічною, водночас – сильною і правдивою. Ернест прагнув життя, повного випробувань і небезпек, щоб писати про те, що дійсно
У 1918 році шофером санітарної машини він потрапив на італійський фронт першої світової війни, був важко поранений, дивом видужав. Проте війна назавжди відбилася в його світогляді, додала трагічних відтінків та глибокого філософського підтексту його творам про “втрачену генерацію” – романам “Фієста” (1926), “Прощавай, зброє!” (1929), “По кому подзвін” (1939) та іншим.
Хемінгуей не зрадив своїй вдачі і не шукав легких шляхів у подальшому житті: був воєнним кореспондентом у багатьох “гарячих точках” Європи, у роки громадянської війни в Іспанії став на бік республіканців, неодноразово ризикував життям на фронті під час дугої світової війни. Він мав численних друзів з різних країн, приятелював з іспанськими матадорами, кубинськими рибалками – саме їх вважав справжніми людьми, безстрашними і незламними. Саме таким людям він присвятив свої найкращі твори – серед них повість “Старий і море” (1952), за яку він був удостоєний Нобелівської премії.
Історія створення повісті “Старий і море” бере свій початок у 1936 році, коли Хемінгуей опублікував у часописі “Есквайр” нарис про дійсний випадок у Гольфстрімі: рибалка спіймав величезну рибину, яка довго тягла за собою човник; коли потерпілого знайшли, від риби майже нічого не залишилося, а старий ридав з відчаю. У 1950 році Хемінгуей приступив до художньої розробки давно знайденого сюжету, він мріяв написати об’ємний роман про життя рибальського селища, про долі його мешканців. Проте автор знайшов інший шлях відтворити цей всесвіт рибальського життя: багато чого опустив у підтекст, створивши стислу, проте надзвичайно глибоку філософську притчу про людину і море. У 1952 році повість “Старий і море” була надрукована в журналі “Лайф”. З тих пір вона багаторазово перевидавалася, посідаючи одне з перших місць за обсягом видань серед творів сучасної літератури.
Головний герой повісті – старий кубинський рибалка, який кожного дня протягом свого життя виходить у море, проте майже злидарює. Всі деталі його побуту, рибальського знаряддя, зовнішності несуть на собі нищівний відбиток виснажливого життя, лише очі старого “мали колір моря і блищали весело і переможно”. Після майже трьох місяців повсякденного невезіння старий Сантьяго не втрачає надії на вдале рибальство, навіть передчуває справжню здобич.
В основу повісті покладено суто реалістичний сюжет без ознак чудесного чи містичного. У морі він веде триденний двобій з велетенським марліном. Це чесне протистояння гідних супротивників на рівних умовах. Старий веде розмову з рибою, немов з розумною істотою, з товаришем, гідним супротивником, своїм двійником; у його діях і роздумах розкривається філософська мудрість і духовна непоборність справжньої людини, знавця навколишнього світу. Та насолодитися смаком перемоги йому не судилося: численна зграя хижих акул розшматувала виборону ним здобич, і це був не двобій, а злочинний напад. Старий захищав рибу, відбиваючись від ненажерної згрвї, віддаючи всі сили, проте побороти хижу стихію не дано людині. Про переможний двобій з рибою йому нагадував лише велетенський кістяк, що лишився після розбою акул.
Розгублений рибалка дошукується, чи то була перемога, чи поразка в його житті: “Вони здолали мене… Таки здолали”. Сенс перемоги відкриває його надійний товариш, хлопчик Маноліно: “Не вона ж вас здолала. Не рибин”. Він є духовним спадкоємцем старого Сантьяго, уособленням наступного покоління незламних духом: “Ви можете навчити мене всього “.
Твір має досконалу композицію, де всі елементи гармонійно виважені: експозиція твору – вихід у море на 85-й день невдач з прагненням довгоочікуваного “великого рибальства”. Кульмінація має дві “верхівки”, що утворюють своєрідну антитезу: чесна перемога в двобої з рибою і фатальна поразка в боротьбі зі зграєю акул. Розв’язка твору – повернення додому. Проте справжнє повернення відбувається тільки через осмислення того, що сталося. Це своєрідна “одіссея” у пошуках власного “Я”. Попри зриму поразку, старий підсвідомо відчуває перемогу, недаремно в бідній рибальській хижці йому знов, як у молоді роки, сняться грайливі левенята.
Система образів повісті може бути розглянута як двоїста: з одного боку, вона має реалістичний характер, з іншого, – філософсько-символічний. Е. Хемінгуей підкреслював, що він писав про “дійсного старого, дійсну рибу, дійсного хлопчика, акул” тощо. Проте автор зауважував, що по-справжньому правдивий твір може мати й інші тлумачення. Підкреслено реалістичний характер мають всі дії старого та хлопчика, деталі побуту та життя моря, бо це життя добре знав і любив сам письменник. Але така незвичайна для філософської повісті основа спонукала критиків читати твір “на двох рівнях”.
Уся система образів: і риба, і акули, і море, і риб’ячий кістяк на березі, і левенята, що сняться старому, і багато інших образів – набувають, окрім конкретно-реалістичного, інше, філософсько-символічне значення, утворюючи прихований, глибинний підтекст, у якому відтворюються універсалії людського життя. Філософсько-символічний підтекст твору розкриває поставлені в узагальненій формі найважливіші теми й проблеми: людина і природа, сенс буття, “кодекс честі” чоловіка, внутрішнє самовідчуття людини, спадкоємність поколінь, життя і смерть, правда і кривда, добро і зло тощо.
У річищі такого підходу до системи образів старий Сантьяго набуває значення усього людства, а хлопчик Маноліно уособлює молоду непоборну генерацію, яка успадкувала заповіти своїх духовних вчителів. Притчова природа твору надає багато тлумачень образам (наприклад, риба – символ мети, випробування власного “Я”, сенсу життя; образ моря – символ неосяжного буття, це стихія і життєдайна сила; образи акул постають символом непереборності ворожих обставин, безчестя натовпу, сили зла тощо), що відповідають світогляду та художньому досвідові читача.
Ернест Хемінгуей підкреслює ідею непереборності людини, твір ніби вчить, що не буває безнадійних ситуацій, доки людина жива і відчуває себе людиною: “Людина створена не для поразки… Людину можна знищити, а здолати неможна”.
З теорії літератури
Підтекст – тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, крім власного, має значення зумисно прихованого натяку на якусь іншу ідею чи образ, що прямо не називаються, але маються на увазі й суттєво переоцінюють зміст того, про що йдеться відкрито, у прямій формі.
Притча – повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. На відміну від байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея. Прикладом може бути притча про блудного сина. Поетика притчі не має описовості, природа та речі згадуються лише в разі потреби, а дія відбувається мовби без декорацій. Притча широко застосовується в Євангелії. Звертання до притчі є у творчості Е. Хемінгуея, Г. Гарсіа Маркеса, М. Метерлінка та ін.
Символ (грецьк. symbolon – “умовний знак”, “натяк”) – предметний або cловесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тісно пов’язаний з наукою, міфом, вірою, поезією, але не зводиться до них, тяжіє до певного узагальнення, на відміну від алегорії, що проявляється в конкретному образі. Символ не збігається за своїм значенням з будь-яким тропом. В основі своїй символ має завжди переносне значення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)