Голодний 1933 рік в українській літературі та в документальних спогадах
Достоєвський сказав: “Друга половина життя людини визначається звичками, набутими за першу його половину”. Дійсно, сьогоднішній наш вибір зумовлює наступні. Всі знають прислів`я про те, як вчинок перетворюється на людську долю. Тому справа совісті, віри, моральних ідеалів людини і спільноти, до якої вона належить – зовсім не приватне, особисте питання. Дехто скаже: “Хіба велике значення мають власні переконання? Головне ж, як кажуть, бути людиною”. Так, але уявлення про “людину” саме від наших переконань і залежить. Наприклад,
Але якщо настільки важливий особистий вибір, то вибір народу зумовлює його історію на незрівнянно більший час. Розмірковуючи над трагедією голодомору 1933-го року, ставиш собі питання: які причини призвели до цього? Найлегше сказати – винні комуністи. Але не забуваймо вислову: кожна країна має правителів, гідних себе. Все почалося з того, що народ відважився на цей експеримент з соціалізмом.
На ці болючі запитання намагалися відповісти українські письмен ники, зображуючи голодомор 1933 року. Вони бачили різні аспекти цього лиха, і воно відбивалося у калейдоскопі їх внутрішнього світу.
Першим твором про голодомор був роман Уласа Самчука “Марія” (1933). Написаний “по-гарячому”, він весь складається із сердечного болю. Самчук прагне не пояснити, а просто розповісти світові про страшне лихо власного Народу. Тому оповідь ведеться через світобачення звичайної селянки, не обтяженої філософськими теоріями. Вона вірить тільки в те, що треба терпіти, а суд довірити Всевишньому: “Бог не прийде києм карати”, – такий лейтмотив твору. Задача письменника – констатувати факт: проти народу здійснено кривавий злочин.
Інакше підходить до цієї теми Аркадій Любченко в нарисі “Його таємниця” (1943). Нарис – частина його спогадів про Миколу Хвильового. Тут голод розглядається з точки зору освіченого представника письменницької богеми. Хвильовий і Любченко дістають дозвілпоїхати по селах і на власні очі перевірити жахливі чутки: “Їдемо, зачить, вивчати новий кардинальний процес соціалістичного будівництва – голод”. Безпосередньо не загрожені цим лихом (без зайвих зусиль беруть квитки, їдуть в окремому купе, в області живуть у секретаря райкому), вони глибоко переймаються чужими стражданнями: селянці-жебрачці, стріченій у Харкові перед від`їздом, вони віддають усі гроші, які мають при собі; знайшовши в потязі хлопчика, який втратив батька, вони розшукують по вагонах його сім’ю, забороняють кондукторові виганяти цих людей з їхнього купе, оплачують їм подальшу дорогу, допомагають харчами.
Любченко наводить факти про спроби опору з боку селян: самочинні виступи проти влади, спроби захоплювати насіннєві фонди, грабувати перше-ліпше майно, вбивства представників влади, тероризм, людожерство, втечі. “Було неймовірне безладдя, безнадія, відчай. Був жах”.
Любченко підхопив плямистий тиф і надовго захворів, а Хвильовий покінчив життя самогубством. З точки зору Хвильового, програма виходу зі страшного глухого кута української історії – обов’язково вижити: “І якраз ми, а також всі ті, що з нами, мусимо жити. Жити і діло робити. Сьогодні зокрема обставини склалися так, що треба перш за все зберегти себе фізично. От найголовніше завдання”.
Третій текст про голодомор, який ми розглянемо – поема Івана Багряного “Антон Біда – Герой труда” (1955). Тут автор застосовує гіркий сарказм в зображенні цієї трагедії:
Повимирало геть підряд
Населення
Цілих сільрад!
Колгоспи ж мерли взагалі
Із ланковими на чолі! –
Немов виконували план,
Немов угноювали лан, –
Організовано, мовлів!
У стилі директивному!
У стилі ери соцзмагань!
У дусі колективному!
Кульмінація оповіді – протиставлення радісної “показухи” “комуністичного будівництва” і матерів, які їдять дітей:
А по шляхах повзли чутки
Тривожні й неймовірні,
Що діточок десь матері
З’їдали,
Божевільні.
В такій от радісній порі
Дітей з’їдали матері!
Якраз як “квітнула” земля
У сяйві “сонечка” з Кремля!
Коли ревли, щоб знали ви,
Пісень “братерства” із Москви!
Нарешті, для Василя Барки, автора повісті “Жовтий князь” (1963), голодомор 1933-го – явище релігійне. Він постійно наголошує, що голод – наслідок вибору народом сатанинської влади. Тут знову вжито протиставлення: сите життя комуністичної міської верхівки та приреченість безпритульних, гнаних селян, які вмирають прямо на вулицях.
Таким чином, тема голодомору займає значне місце в українській літературі ХХ століття. Страшна біда змусила багатьох письменників замислитись над її причинами. І хоча в творах переважає описовість над аналізом, головний висновок такий: ми відповідальні за життя своє і свого народу. Наш вибір матиме наслідки на багатьох людей. Робити власний вибір релігії, національного обов’язку, громадської позиції, політичної орієнтації – наш обов’язок сьогодні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)