Герой “вакхической драми” Анненского “Фамира-кифарэд”
Слідом за недошедшей до нас трагедією Софокла Ин. Анненский замислив “трагічного Фамиру”. Історичний мотив у викладі автора такий: “син фракийского пануючи Филаммона й німфи Агриопи, Фамир або Фамирид, прославився своєю грою на кіфарі; його гордовитість дійшла до того, що він викликав на змагання муз, але був переможений і на кару позбавлений музичного дарунка”. Ин. Анненский ускладнює цю схему раптовою любов’ю німфи до свого сина й малює останнього мрійником, далеким любові й все-таки гине в мережах закоханої в нього жінки
Доля
Сюжет іншого часу, іншої культури інтерпретувався Анненским відповідно до ідей початку XX століття, “із хворобливою обережністю сучасної людини”, як писав О. Э. Мандельштам. Модифікований міф ставав способом самовираження поета, втіленням туги, самітності людини, нездатного відновити зв’язку з миром, що втратив надію на гармонію. Піднесені мрії Ф. виявилися розбитими при зіткненні з відсталою матерією життя, але його “мислестрадание” сіяло сумнів у правомірності існуючого миропорядка, у якому неможливо вільне існування особистості. Ця тема підкреслена контрастами між ліричним і буденним, дана в співвідношеннях комічних і трагічних елементів драми, у її просторово-колірній гамі сцен, низкою рухаються від “блідо-холодної”, “блакитної емалі” до “порошно-місячного”, “белесоватой” і “зарьовій”.