Герой нашого часу – роман М. Ю. Лєрмонтова про трагедію неабиякої особистості в умовах “залізного” століття
Мета уроку:
1.Познайомити з історичною обстановкою й умовами, у яких замислювався й створювався роман
2. Показати трагедію покоління 30-х років XІXвека, ” епохи безвременья”
3. Розкрити тему, ідею й зміст заголовка роману М. Ю. Лєрмонтова, показати зв’язок роману з літературною традицією
4.Виховувати в учнів повага до історії Батьківщини, до діянь попередніх поколінь
Тип уроку:
Лекція з елементами бесіди
Устаткування уроку:
1. Комп’ютерна презентація
” Герой нашого часу”- роман М. Ю. Лєрмонтова
Про
2. Текст роману ” Герой нашого часу”
План уроку:
1. Епоха “безвременья” ( 30-е роки XІX століття)
2. Міркування поета про історичні долі свого покоління
( ” Дума” 1838рік)
3. Зміст заголовка роману ” Герой нашого часу”:
А) тема роману;
Б) ” Дивний” людина – герой оповідання;
В) ідея роману
4. Композиція роману
Методи навчання:
1)евристичний;
2)проблемний
Епіграф уроку:
Сумно я дивлюся на наше поколенье!
Його прийдешнє – иль порожньо, иль темно,
Меж тим, під тягарем
У бездіяльності зостариться воно
М. Ю. Лєрмонтов ” Дума”
1.Вступне слово вчителя
Звертаючись до портретів М. Ю. Лєрмонтова на, учитель вимовляє наступні слова:
– ” Ока-Врата душі людської”, – так уважав поет. Подивитеся на портрети М. Ю. Лєрмонтова, які визначення ви можете підібрати до вираження очей цієї людини?
– Молодці, а мені здається, що про очі Лєрмонтова можна сказати його ж словами: ” Ока чорні, як у гірської сарни, так і заглядали до вас у душу..”.
Який же сум уразив душу поета, що настільки блискуче дебютував? Досить сказати, що в період з 1827 по 1837 роки Лєрмонтовим було створено понад 300 віршів, близько 20 поем, 6 драм, 1 незакінчений роман у прозі, почато кілька прозаїчних повістей. І за всі ці року, по суті, нічого не надруковано. Вимогливість до себе воістину унікальна. В 1837 році Лєрмонтов приступився до безпосереднього здійснення задуму роману ” Герой нашого часу”, що породжував і продовжує породжувати постійні суперечки й дискусії про нього. Одна з найстарших дослідниць творчості Лєрмонтова Гернштейн е. Г., підбиваючи підсумок своїм багаторічним вишукуванням, дійшла висновку: ” Роман Лєрмонтова – самий загадковий добуток російської літератури…”. А може бути, це добре, що суперечки не вмовкають? Можливо, так і мабуть, як припускав ще В. Г. Бєлінський
От і ми з вами приступаємо до знайомства з романом. Хочеться, щоб ви наблизилися до його більше глибокого прочитання й розуміння, відкрили для себе складний і суперечливий мир головного героя Печорина, героя в
” дивно блискучих очах” якого було “щось”
2.Оголошення теми уроку, його цілей, запис епіграфа уроку
3.Лекція з елементами бесіди
Учитель читає висловлення шефа жандармів, начальника 3 відділення Бенкендорфа про Росію 30-х років
Питання до учнів:
– чи Згодні ви із цією думкою? Згадаєте історію, як характеризуються 30-е роки XІXвека? Чому?
( Епоха ” безвременья”, що наступила слідом за розгромом повстання декабристів.)
Питання до учнів:
– У полеміку із цією офіційною точкою зору вступає Лєрмонтов. Як ви думаєте, у якому добутку він виразив свою незгоду з точкою зору Бенкендорфа?
( ” Дума” 1837 рік)
Учні слухають вірш у виконанні Олега Даля
Питання до учнів:
– Що ж говорить поет про минуле, про родовід нинішнього покоління? Відповідь підтвердите Лєрмонтовскими рядками
– Яке сьогодення цього покоління?
– чи Залишить воно слід? Що очікує його в майбутньому?
– Невже це покоління було загублено для Росії? Як ви думаєте?
( Потрібно згадати, що були Герцен, Лєрмонтов, Бєлінський)
– Ви праві, спрага дії була властива одиницям, а що очікувало покоління в ” початку поприща”?
– Напевно, спроба відповісти на це питання й послужила поштовхом до написання нового роману, задум можна віднести до 1837 року
Учні читають уривок з ” Передмови”.
Учитель:
-Лєрмонтов прямо відсилає читача до своїй ” Думі” Сильна й обдарована особистість Печорина вписана в епоху ” безвременья”. Він начебто прийшов у роман зі словами: ” И царює в душі якийсь холод таємний, коли вогонь горить у крові” Отже, як ви визначили тему роману?
( Життя й учинки покоління 30-х років XІXвека)
Учитель:
– Героєм свого роману Лєрмонтов зробив людину неабиякого. Він дивиться на свого героя як на явище виняткове. Спочатку роман був названий ” Один з героїв нашого часу”. Але ця назва була відкинута, і закріпився інший варіант: ” Герой нашого часу”. Як ви думаєте, чому? Якої людини можна назвати героєм стосовно до тої історичної ситуації?
( Людини, здатного до дій, до вчинків)
Учитель:
– Уже в першому розділі роману Лєрмонтов підкреслює одну особливість свого героя. Як характеризує Григорія Олександровича Печорина Максим Максимич у главі ” Бела”? Відповідь підтвердите текстом
Учитель:
– Отже, Печорин – ” дивний” людина. Дивним називає його Князівна Мери, Вернер. Та й сам герой не раз зізнається у своїх чудностях. Прочитайте його визнання Максимові Максимичу, що дозволяє зрозуміти, чому він охолонув до Беле?
– Згадаєте, з якими “дивними” людьми в російській літературі ми вже зустрічалися?
( Чацкий, Онєгін)
– Ви праві, створюючи образ Печорина, Лєрмонтов опирався на певну літературну традицію.
У чому чудність цих героїв?
( У своєму розвитку ці герої ступнули далі більшості своїх сучасників)
– Ми бачимо, що ” дивний” людина Печорин – людина з неабиякими задатками, т. е йому дане більше, ніж іншим, обмежений рамками
” залізного” століття. Чи зможе він реалізувати себе, знайти своє місце в житті? Як ви думаєте?
Питання кучащимся.
– чи Вдалося йому знайти себе в любові до Беле?
– чи Залишився він з Максимом Максимовичем?
– чи Приніс він щастя Вірі?
– Що він зробив з “гніздом” мирних контрабандистів?
– На що приречено Печорин?
( самітність, нерозуміння)
– Це чи не трагедія для людини? Та яку ж ідею виразив автор у романі?
( учні записують висновок)
Учитель:
– Оборотний увага на те, як композиція роману допомагає авторові розкрити цю ідею. Представте, що вам має бути знайомство із зовсім незнайомим для вас людиною. Із чого ви почнете?
– Будучи проникливим психологом, Лєрмонтов своє оповідання про Печорине починає зі спогадів про нього Максим Максимича ( ” Бела”). Потім про свою випадкову зустріч із героєм розповідає офіцер-оповідач (” Максим Максимич”, ” Передмова” до ” Журналу”). І нарешті, оповідання цілком переходить у руки самого героя ( ” Тамань”, ” Князівна Мери”, ” Фаталіст”)
Така композиція відбиває “розірваність” життя героя, відсутність у ній єдиного об’єднуючого початку, великої мети.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)